Халява - улюблений бізнес в колишньому СРСР.

Халява - улюблений бізнес в колишньому СРСР. Як би це парадоксально звучить, але бурхливі 1990-ті не навчили пострадянських людей нічого. Зараз не тільки існують, але і запускають знову і знову всякі піраміди та інші розводи для жадібних на халяву людей. Люди не тільки не втратили віру в легкі гроші, а здається, що стали вірити в них ще більше. Це зрозуміло, що повсюдне поширення Інтернету народжує все нові і нові фахи у галузі АйТі, але, це теж робота і з небес там гроші на людей не сипляться, як і в будь-якій іншій роботі. Люди, не будьте дурнями! Безкоштовний сир буває тільки в пастках на мишей!

 

 

Просвітництво від соціальних мереж?

Мені пригадались 90-ті і в голові з’явилась доволі свіжа думка. От зараз модно лаяти Інтернет і соціальні мережі, а же ж саме вони змусили бидло масово читати і писати. Я-то ще пам'ятаю бидлоту кінця 80-х і бидло 90-х, коли Інтернет не був масовим і я чудово пам'ятаю, що писали вони ще гірше, ніж ті, з кого зараз кепкують ґрамар наці. Репостерство, як явище з'явилося відносно нещодавно, але ж бидляки і бидлячки все одно читають те, що репостять, чи не так? Більше того, навіть серед такої публіки вже вважається нечітким не бути в соціальних мережах. Тому, як мені здається, нехай і з утилітарною метою, але бидло стало більше читати і писати, а хіба не це треба всім розумним людям? Сьогодні вони вчаться читати і писати, а завтра гляди і соціалізуються нормально!  Та це все мрії, звичайно, але факт є факт: раніше бидло менше читало і писала, а зараз - більше.

Сіре місто, яке шкода.

Якось став помічати, що люди стали втомленішими, сірими, загнаними, приреченими. Раніше такі картини сприймалися мною спокійно і як окремі випадки. Зараз я бачу, що це вже скрізь ... Жити стало важче для всіх. Це дуже добре видно, коли дивишся на натовп. Цей натовп уже зовсім не дратує, а навпаки, викликає жаль і співчуття. Почало навіть здаватися, що я теж став цим натовпом...  Дивна сентиментальність зрілої людини.  Дивна осінь.  Нависає тиша безвиході.

Про передвиборче агітування.

Як вам могло здатися, цей пост має бути про політику. Насправді це геть не так, цей пост буде про здоровий глузд і суто про здоровий глузд. В Україні знову завершується період нових виборів і мене все ще страшенно вражає те, скільки грошей витрачають на рекламні щити, листівки і реклами на ТБ. Чого не можна зробити передвиборну агітацію більш матеріальної, хай витрачають ці мільйони коштів на корисні для районів і міст справи, а держава потім дає їм можливість під час дебатів про все це відзвітувати.

 

Скільки можна пудрити мізки виборцю красивими казками і гарненькими писочками з глянсовою агітації і величезних вуличних щитів? Який з цього реальний взиск? Це що, така форма підтримки друкарського бізнесу, або як це зрозуміти? Чому за демократії так люблять пусте патякання, а не реальні справи? Чому не можна на законодавчому рівні закріпити якісь процедури з ефективнішої та предметнішої  агітації? Час вже, нарешті, зробити передвиборні обіцянки не міфами і легендами для дурних і темних людей, а чіткими пунктами бізнес-плану з розвитку країни, району, міста ..

Не зменшуючи темп...

Доводиться звикати до того, що все треба робити в шаленому темпі. Особливих зупинок і особливого часу на щось вже просто немає. Це не добре і не погано, а просто факт. Скаржитися мені зараз на щось гріх, але темп - максимально швидкий. Між сполученням робота-дім-робота тільки іноді бувають невеличкі проміжки часу на відпочинок. Часу на шахи катастрофічно не вистачає, але, я вже вплів їх у типовий розпорядок дня. Чомусь саме тоді, коли я став дуже зайнятий мене стали активно усюди запрошувати. Що ж? Я ,звісно, радий, та тільки нікуди вже не піду. Зараз буду виповзати кудись рідко, але надякісно. Власне кажучи все. Всі новини.

Коментити твій ЖЖ...

На початку 2000-х я б дуже сильно розсміявся, якби мені сказали, що я буду ностальгувати за цим часом.  Однак факт є факт. Особливо останнім часом, я часто згадую часи пізньої школи та раннього університету. Тоді все ж дуже багато речей були геть іншими, особливо в Інтернеті. Саме з тих часів у мене залишилася звичка до користування електронною поштою, АйСіКйю та ЖЖ. Зараз перше перетворилося на спамопомийку і здебільшого робочий інструмент, а друге і третє поступово стають частиною історії.

 

Так, час невблаганний. Я дивлюся до своєї стрічки друзів у ЖЖ і розумію, що пішли майже всі і це назавжди. З АйСіКйю те саме ... Нависає тиша, яка тисне. Думки про минуле життя починають бути не милими, а зловісними ... На внутрішньому Вінампі грає "Якось треба ж жити - хліб жувати, воду пити, хворіти, ковтати драже, коментити твій ЖЖ, Настрій тримати на восьмому поверсі. Знати б хоча б де ти, з ким ти, чи тепло там, я на твоїй планеті ... Слати б тобі конверти, як Кай Герді, кубики з льоду прямо в нікуди...

Чому я не люблю промоутерів і менеджерів з продажів.

У цьому невеликому матеріалі я напишу, чого я не люблю крамничкових і, особливо вуличних, промоутерів / менеджерів з продажів. Я наведу десять головних пунктів, чого ж вони мене відверто дратують. Це суто моя особиста думка. Я думаю, що Вам буде це цікаво.

 

1.    Промоутер / менеджер по продажах завжди лізе до людини. Це створює сильний дискомфорт при спілкуванні з ним.

2.    Промоутер / менеджер по продажах рекламує тільки якусь одну фірму або марку, навіть, якщо у цієї фірми є кращі конкуренти, або ж продукти цієї марки вкрай низької і поганої якості порівняно з іншими, хто є на ринку.

3.    Промоутери / менеджери з продажів, в більшості випадків, пропонують на пів потрібні, або взагалі непотрібні речі.

4.    Промоутери / менеджери з продажів часто зацікавлені втягнути Вас у якусь чергову дурну, насправді геть невигідну, акцію рекламованої фірми.

5.    Промоутерам / менеджерам з продажів завжди важливо кількість продажів, а не те, чи задоволений їхній клієнт.

6.    Промоутери / менеджери з продажів дуже рідко говорять чітко і зрозуміло, що і за якою ціною пропонують. На непотрібне з'ясування деталей йде час.

7.    Промоутери / менеджери з продажів часто порушують умови зберігання товару, що продається або займаються реалізацією старого або списаного продукту.

8.    Промоутери / менеджери з продажів усіма правдами і неправдами видурюють у Вас особисті дані, щоб фірма потім могла «діставати» Вас по телефону або спамити електронною поштою.

9.    Промоутери / менеджери з продажів, в переважній більшості випадків, продають продукт набагато дорожче, ніж він коштує в офісі фірми, або офіційних магазинах.

10. Промоутери / менеджери з продажів активно користуються «забороненими прийомами» психології та комунікації.

Куди я знову зник?

Так вже сталося, що останнім часом мій життєвий шлях є звивистим як ніколи до цього. За останні два роки мені вже чотири рази доводилося перебудовувати своє життя і переглядати своє ставлення до нього, дуже сподіваюсь, що цей, четвертий, раз вже був таки останнім. Часу катастрофічно не вистачало навіть на спання, так що блоґінґ, навіть у форматі попередніх записів у блокнот, а потім перенесення цього всього в блоґи був неможливим. Зараз я вже тотально перебудувався і повертаюся до активного і регулярного блоґінґу.

 

Природно продовжую займатися собою і в духовному, і у фізичному аспектах.  Останні успіхи в спорті мене приємно дивують, але вимагають ще більше відповідальності, а значить і часу. Мені важко, але, я не скаржуся і роблю все, щоб впоратись. У творчому плані спостерігається тривалий застій, але, я знову  ж таки сумую й продовжую творчій пошук, пишу чернетки ... Мені  відтепер остаточно подобається жити швидко, коли живеш хутко і відпочинок завжди приємніше. Дорогі друзі, бажаю вам бадьорості, оптимізму та успіхів!

Цей пост буде здаватися скигленням, але то не зовсім так. Справа в тому, що навіть, якщо Ви не ниєте, то все одно так виходить, що або хтось, або ж власне Ви не виконуєте обіцянок. Ми не будемо заглиблюватися в причини невиконання обіцянок, а зупинимося виключно на наслідках, які, в більшості випадків, не сприймаються нами, як катастрофічні, але є такими. Отже, обіцянки бувають двох типів: собі та іншим. Якщо Ви брешете собі, то Ви не розвиваєтеся, як особистість, а якщо брешете іншим, то ніколи не будете жити впевнено і спокійно.

 

Невиконання обіцянок - найбільша форма брехні, тому що, коли людина щось обіцяє, то вона навмисно підкреслює важливість того про що вона обіцяє, а значить зобов'язана виконати і в пріоритетному режимі. Не можете щось виконати, і виконати швидко і добре, то просто не обіцяйте цього!

 

У кожної людини повинні бути слова найвищої важливості, які вона каже рідко, але ні в кого не виникає сумнівів щодо правдивості цих слів, якщо Ви завжди виконуєте свої обіцянки, або принаймні максимально намагаєтеся так чинити, то у Вас є такі заповітні слова , які в деяких випадках можуть зіграти для Вас в якості козиря.

 

 Не все в цьому житті варто робити хутко, от і обіцяйте повільно, з труднощами, але якісно і надійно. Одна людина слова завжди краще десятка пустомель. Давайте не будемо смітити словами, а особливо обіцянками, будемо цілісніше і відповідальніше, будемо ще більше поважати себе і тих, хто вартує наших обіцянок!

Трохи радості для інтроверта.

Знаєте, а все ж, іноді, страшенно приємно бачити навіть не друзів, а просто приємних людей. Неважливо чи потрібно для цієї зустрічі працювати чи ні, але і в цій атмосфері чудово відпочиваєш від тягаря буднів і важкості творчого застою... Люди, які раді тебе бачити, які багато чого хочуть тобі розповісти і послухати тебе. Це все дуже приємно. Не те, щоб є потреба уваги і розуміння, радше треба певний простір для обміну ідеями, не чистими, а такими, на рівні задумів, але живими ідеями.

 

То, що ще? Звичайно ж, з такими людьми приємніше за все зустрітися творчій атмосфері. Скажімо, в атмосфері творчої роботи. Коли всіх вас об'єднує щось одне, те що кожен з вас бачить зі свого кута зору. А потому всі ці кути зору наче змішуються, та й виходить щось неповторне ... Таке загальне і рідне для всіх. Зрозуміле всім. Дякую!

Шахи та капіталізм.

А хочете, я розповім Вам страшну казку про шахи? В одній країні третього світу жив був хлопчик, хай буде - Джон, зростав він у бідній родині, з дитинства тяжко працював і одного чудового дня, коли повертався з роботи, він побачив двох людей, які грали в шахи. Джону сподобалася ця гра, і він захотів нею займатися.

 

Він тиждень жив напівголодним, але придбав собі дошку і фігурки, потім Джон записався в громадську бібліотеку і багато разів перечитав єдину книгу про шахи, яка там була, він майже вивчив її напам'ять, не дивно, що Джон почав дуже добре грати і навіть вигравав у досвідчених дідів на вулицях.

 

І ось, іншого чудового дня, Джон захотів отримати повноцінний міжнародний рейтинг з шахів. Сів, підрахував і заплакав. Чому? Тому що Джонова зарплатня - 100 $, квиток в місто, де буде відбуватися турнір 25 $ в один бік, а турнірний внесок - 55 $. Національної федерації шахів в країні Джона - немає. Так чому ж шахи занепадають?

Трухлявина в чоловічих та жіночих головах.

Останнім часом якось так склалося, що я дивлюсь багато відео і читаю багато статей від жіночого і чоловічого рухів. Боже, як же ж багато в цих опусах повного неадеквату, пустих звинувачень протилежної статі у всіх смертних гріхах, повного небажання хоч трохи усвідомити те, що і у самих «рильце в пушку». Це все пишуть дорослі та великодосвідчені тітки і дядьки, у деяких є справді помітні досягнення і сім'ї. Звідки в них вся ця дур? Що заважає їм бачити в людині, насамперед, людину? Чого вони мають таку пекучу та стійка ненависть до величезних суспільних груп?

 

За ідеальних умов жіночий рух має допомагати дівчинці оформитися в жінку, а чоловічий хлопчикові в чоловіка, але на практиці перше - це інкубатор патологічних мізандринь, а друге - школа невиправних мізогіників. Чому люди схильні до крайнощів і серйозні проблеми, найчастіше, радше відбивають у них бажання по-справжньому мислити і більш-менш об'єктивно оцінювати, ніж допомагають якось розвиватися і змінюватися в кращий бік

Гармонія тіла і духу.

Ні, панове, все ж без гідної уваги до тіла і душа ніколи не буде гармонійною. Багато речей все ж цілковито матеріальні і жодні духовні практики потреби підтримання ефективної працездатності тих матеріальних речей не скасовують. Так, може бути пріоритетним як тіло,  так і дух, але розвивати треба і те, і те, розвивати постійно і якісно.

 

В умовах сучасної цивілізації більшість з нас мало рухається і тому для нас ідея розвитку та активізації тіла лунає досить дивно. Але ж дивно не означає неправильно, чи не так? Тим паче що регулярна і правильна фізична, тілесна активність подовжує життя. Погодьтесь, хочеться жити, і довго, і добре, і щасливо ...

 

А яке може бути щастя, якщо Ваш організму застоюється? Так, безсоння, яке зустрічаємо сьогодні, дуже часто пов'язане якраз з тим, що людина просто не дає своєму тілу того фізичного навантаження, якого йому треба, а, отже, не знімає нервову й інтелектуальну напругу. Поважайте же не лише свою душу, але й тіло, тоді і вони будуть поважати Вас і вести Вас до успіху коротшими шляхами.

Мінімалістичність щастя.

А щастя – все ж річ мінімалістична. Хто би і що би, не казав, а щастя завжди можна чітко і зрозуміло, просто сформулювати. Просто висловити, втім вкрай непросто його втілити у життя, воно чимось нагадує тонку і гаданий неможливим витвір майстра-ювеліра. Щастя замало просто зрозуміти, потрібні роки, аби його досягти і роки не суто очікування, а роки активної роботи над собою і своїми навичками.

 

Саме тому щастя і так цінують, так, дуже рідко та, воно може бути випадковим, але воно може бути випадковим тільки вкрай швидкоплинно, якщо ви хочете довгого та міцного щастя, то це буде тільки результатом чітко спрямованої і титанічної праці. Важливо бути героєм не одного разу, а щодня. Постійність - це обов'язкова умова довготривалого щастя, але сталість має бути в активності.

 

Якщо простіше то, міцне щастя - це довготривале застосування правильних принципів і цінностей у напрямку досягнення головних цілей. Щастя мінімалістичне саме тому, що головних цілей в жодному випадку не буває багато, якщо ж вам здається, що їх багато, то ви плутаєте цілі з примхами, розберіться в собі трохи краще.  

Атмосфера інтелектуалізму.

Проглядає жахлива закономірність. Дуже багато дорослих і серйозних людей давно випали з певної атмосфери інтелектуалізму. Вони інтелектуально дрібнішають роками і навіть десятиліттями. Їхні попередні завоювання в царині інтелекту поступово тотально зникають. Я гадаю, що тут проблема саме в тому, що вони припиняють прагнути до атмосфери інтелектуалізму. Їхні заняття і те, як вони витрачають час стають все простіше і простіше, вони неймовірно віддаляються від будь-якого, навіть масового мистецтва. Я дуже радий, що мені вдається не випадати з цієї атмосфери, рідні та близькі люди завжди можуть розповісти щось нове і цікаве. Мені здається, що в жодному разі не можна забувати про розумне, мудре і гарне. Якісне середовище значно сприяє самовдосконаленню. Навряд чи хтось із нас дійсно думає, що самовдосконалення - то міф і дурниця.

Заткни пельку, вимкни все і працюй (хвилинка мотивації)!

Заткни пельку, вимкни все і працюй! Ото так просто і прозаїчно. Потрібно вибрати профільний і перспективний напрямок і справді серйозно працювати. Ідеї, інновації та решта без роботи - мертві і так і не переходять в матеріальну площину. Під час роботи шкодить будь-яке, навіть ділове, спілкування, якщо воно безпосередньо не стосується виконуваного завдання.

 

Відео, кумедні речі, музика - це все тільки відволікає і збиває з робочого ритму – це все має бути наповнювачем невеликих перерв, а не тлом. Працювати треба поблоково, вирішувати конкретні міні-завдання, з яких потім збирається загальний поступ з основного завдання.

 

Робота і відпочинок повинні бути чітко розділені, відпочинок має залежати від рівня втоми і того, як довго відпочивати дозволяють терміни. Під час роботи сторонні думки, емоції і дії треба повністю виключати! Якщо комфортне робоче місце значно збільшує продуктивність праці, то варто його обладнати, в іншому жеж випадку, не потрібно витрачати час і на це.

Усі зненацька посерйознішали…

Усі зненацька посерйознішали… Пункт у 30 років чітко не йде більшості моїх знайомих і друзів на користь. Вони починають у чомусь замикатися і втрачають останні залишки комунікабельності. Ось, спробуй їх кудись тепер покликати, вони холодно дадуть відповідь про наявність планів і так кожен раз, 10 років, значить, планів не було і можна було нормально спілкуватися, а тепер є такі плани ... Такі плани, які важливіші за знайомих і друзів, Карле! Виникає таке липке і неприємне відчуття, ніби ти – мале, лізеш до дорослих дядьків і тіток з якоюсь дурною пропозицією. Але ж, ти такий самий як і вони! Просто твої плани можуть почекати день, а їх плани, бачиш, геть не прискають зволікань ... А ще неприємно те, що багато остаточно перестають бути собою, коли знаходять другу половинку. Цікаво, що це за кохання, якщо постійно треба прикидатися і слухатися?

Суспільство бовдурів, нездар і ледарів.

Головна біда більшості країн другого і третього світу в тому, що там постійно відбувається негативна селекція. У таких країнах постійно зростає кількість бовдурів, нездар і ледарів. Особливо цьому сприяє безнадія в царинах вартості та примітивність праці. Активність і амбіційність по таких місцях замінюються пасивністю і стадністю, нормою стають сірість і непоказність. Як у таких умовах залишитися прогресивною людиною? Просто не робіть «як усі» і не думайте «як усі». Звісно, умови в таких країнах в кожній різні, але одна з найважливіших умов - універсальна, намагайтеся конкурувати не тільки на національному, але й на міжнаціональному, а краще навіть на міжнародному рівнях!

Втомився, розбитий і не поголений.

Жахливий день. З ранку просто все не було так, як треба. Я погано почувався і морально, і фізично, просто жахливо гидкий стан. Десь до обіду надбав нормального робочого стану. До вечора і особливо в нічний час, зрештою таки стало добре . Сподіваюся, що таких кепських днів більше не буде.

Гнучко про зону комфорту.

Постійно читаєте, мовляв, треба виходити із зони комфорту? Чи все так просто? На перший погляд здається, що так. А, власне зона комфорту - це що? Це, якщо Ви не напружуєтеся, тобто Вам всього лише пропонують докласти трохи більші зусилля для досягнення Вашої мети . Одначе ті, хто вимагають від Вас виходити із зони комфорту постійно - неправі.

 

Справа в тому, що надмірний і тривалий стрес може виснажити. Саме тому треба залишати зону комфорту, щоб піднятися на новий, складніший (нехай навіть і спартанський), але, рівень комфорту в більш жорстких умовах, а не постійно бути поза зоною комфорту. Вихід із зони комфорту - це як ривок у штрафну супротивника у футболі - це добре спочатку, але всю гру так не пробігаєш.

Буде нова соціальна мережа від Apple. Буде новий привід попонтуватись.

За патентом з назвою «Lifestyle-Based Social Groups» компанія Apple буде створювати сервіс, який зможе об'єднувати зареєстованих користувачів за інтересами (А що в цьому нового?). Алгоритм поділу людей базується на низці параметрів: місця; того, що купили; тих місцях і заходах, які Ви відвідували; додатки і сервіси, які Ви використовували (Частково це вже є поза світом пристроїв Apple ...). Інформацію збиратимуть з телефонів iPhone, планшетів iPad і годинників Apple Watch. Після сортування та обробки даних алгоритм буде додавати профіль в одну з груп за інтересами. Це дасть можливість «яблучникам» легко мати багато нових знайомств ...

 

Триває неприємна тенденція дискрімінування деяких типів користувачів. Почалося все з того, що дуже багато сайтів не робили версії / програми для мобільних пристроїв, цим дискримінували тих, хто сидів в Інтернеті з мобільних пристроїв. Останнім часом ціла низка сервісів зроблені виключно для мобільних пристроїв, цим дискримінують традиційних користувачів. Тепер новий варіант цієї примхи, винаходять щось, що буде доступно тільки для «яблучників». Що це? Новий привід накупити купу пристроїв і попонтуватись, що Ви такий ось до біса елітний, і Ви там теж є. Це, вибачте, якийсь ґаджет і софт фетишизм. Це спричиняє найнегативніші емоції.

Не працюєш? Не скигли!

Головний урок занятть спортом - щоб стати справді великим чемпіоном треба не просто мати здібності й талант, але ще й щодня серйозно працювати. Саме так, той же ж  Каспаров, як і будь-який «простий смертний» шахіст працював над собою, як в площині гри, так і в площині фізичної та моральної форм. А у нас люди як позвикали? Зроблять щось і хочуть, щоб це щось все життя давало їм успіх. Але ж, так не буває! Якщо придивитися до успішніших людей, то вони, в першу чергу, активні і неймовірно діяльні, вони багато працюють, не дивлячись ні на що.

 

Вони не скиглять і не чекають, коли то можна буде ухилитися від своєї роботи, або перекласти її на когось іншого, вони йдуть і виконують свою роботу. Ось і ми  маємо кожного деня вбивати в собі лінь, повинні працювати більше і ефективніше, тому що це, в першу чергу, робить кращими власне нас. Потрібно відмовлятися від стереотипів просиджування штанів і марнування життя. Штани треба протирати, а не просиджувати, а життя треба жити, а не марнувати. Яка мораль? Не працюєш? Не скигли!

Напів знайомство та напів дружба.

Ось чого я ніколи не зрозумію, так це напів знайомства та напів дружби. Навіщо відбувається знайомство? Мені здається, що воно відбувається саме для того, щоб людина вже не могла сказати: «Ви взагалі хто такий, я Вас не знаю і не можу Вам допомогти». Не хочете з кимось знайомитися, то і не знайомтеся, Вас ніхто не змушує. Це неввічливо? Аж ніяк!

 

Будь-яка відмова не може бути неввічливою початково, бо ж це Ваш вибір і Ваша відповідальність, а значить, іншим людям вона аж ніяк не заважає (не псує життя сам як така). Але, повернемося до напів знайомства та напів дружби. І знайомство і дружба - це взаємовигідна співпраця, просто на різних рівнях.

 

Як Ви вже познайомилися, то будьте ласкаві допомагати знайомим людям, а вони допомагатимуть Вам і жодним чином інакше. А тепер згадайте ті приголомшливі випадки з Вашого життя, коли Вам потрібна була допомога, а друзі та знайомі просто ігнорували Вас. Що це? Ось це і є напів дружба і напів знайомство, вони хочуть брати щось від Вас, але нічого не хочуть давати Вам натомість. Робіть правильні висновки про таких людей і не ставтеся до них серйозно і зі свого боку.

Убогість «професійного» блоґінґу.

Чому я взяв слово «професійний» в лапки? Та тому що, як блог уже активно читають, то він - професійний. Оновлення тричі на день і максимальна монетизація жодним чином не покращує матеріалів у блозі, а найчастіше навіть погіршує їх. От, поміркуйте самі, якщо це приватний блоґ і його треба оновлювати три рази на день повноцінними матеріалами, він неосновна робота його автора, то де він буде брати стільки новин?

 

Правильно. Це будуть, переважно, переклади і рерайт чужих статей. Виникає питання, а якщо я хочу читати блоґера N, хіба я заходжу, щоб читати його авторський дайджест? Ні, звичайно, мені цікаві його авторські матеріали, а не те, які новини він вважає за актуальні та цінні.

 

Ось так і маємо, що як якийсь блоґер стає «професійним» на сторінках його блоґу відразу з'являється багато малоцікавого мотлоху і реклами, а з того  нескладно зробити висновок про те, що монетизація або повинна бути з розумом, або її не повинно бути взагалі. Поважайте, будь ласка, своїх читачів!

«Лампова» атмосфера.

Довгий час не міг зрозуміти: у чому ж полягає чарівливість невеликих містечок і сіл. Вчора відповів собі на це запитання. Маленькі містечка і села ще не стали постмодерними (а тим більше постпостмодернимі), в них ще немає багатошаровості сенсу. Там все гранично зрозуміло і в цій зрозумілості є певна поетичність, медитативність.

 

Щоменше населений пункт, то більше відчувається зв'язок із землею, якимось духом провінційної України. Саме цей дух в свій час відчув Тарас Григорович Шевченко у своєму вірші «Садок вишневий коло хати ...». У великому місті ніколи не відчуєш такого спокою, такого приємного умиротворення від визначеності.

 

Те, що деякі називають периферійної відсталістю, насправді, можна побачити геть інакше, якимсь химерним мінімалізмом і консерватизмом у хорошому значенні цього поняття. Один з найважливіших уроків провінційного життя - це урок прикладного прагматизму. У провінції мобілізує не тільки нестача, але і достаток. Нормальна людина з провінції завжди винахідлива і голодна (в непрямому значенні цього слова).

З поверненням Вас, Ганнусю!

 

Хоч новина і майже річної давності, але дуже приємна. Не хочу знати чого вона свого часу перейшла до Словенії, але добре, що повернулась. Одна з найсильніших шахісток світу, чемпіонка світу-2014 з бліцу 24-річна Ганна Музичук повертається під український прапор, пише газета «Сегодня». Музичук народилася в місті Стрий Львівської області. З 2004 року вона виступала за Словенію, хоча не змінювала громадянство і жила в Україні. Зараз Ганна з 6 травня 2014 буде виступати за збірну України, де грає її молодша сестра Марія

Літературна діяльність та враження.

 

Люди припиняють писати, найчастіше, через дуже просту причину - немає натхнення. Натхнення - це завжди дитя вражень. Враження є: зовнішні (із зовнішнього світу) і внутрішні (зі внутрішнього світу). Якщо людина не вельми змінює місце перебування і коло спілкування, то у неї майже не залишається зовнішніх вражень, якщо ж людина геть не займається власним естетичним вихованням, то у неї майже не залишається внутрішніх вражень. З цього всього виходить, що «плисти за течією» автору категорично не можна, тому що, зрештою буде творчий застій ... Найпростіший спосіб мати зовнішні враження - це подорожі та нові знайомства, найпростіший спосіб мати внутрішні враження - це вивчення чогось дуже рідкісного і геть нового, того що має достатню інтелектуальну глибину.

Коли за багатих людей не соромно.

В українському спорті, як і в будь-який іншій галузі, є лідери, статки яких налічують мільйони. Перше місце в такому умовному рейтингу (за 2014 рік) посідає легендарний Володимир Кличко. "Телеграф" інформує, що за минулий рік Володимир бився тільки двічі, а заробив аж 13 мільйонів зелених папірців. Ще 4 мільйони він отримав за успішну участь в рекламі німецьких фітнес-клубів і безалкогольного пінного напою.

 

На другому місці в цьому імпровізованому рейтингу наш пітерський "заробітчанин" Анатолій Тимощук, який, як відомо, виступає в складі російського ФК "Зеніт". Він напрацював на 3,7 млн.

 

Третє і четверте місце ділять баскетболіст Олексій Лень і ще один боксер - Віталій Ломаченко. Вони отримали по 3,6 млн. У 30-ку кращих, що викликає особливу гордість, потрапили цілих чотири футболісти, які пов'язані з ФК "Металург" (Запоріжжя), а саме: Дмитро Чигринський (2,3 млн.), Євген Хачеріді (1 , 6 млн.), Максим Коваль та В'ячеслав Шевчук (1 млн.).

 

 

Як обрати добру книгу?

Що сталося з сучасною літературою? Чому так мало, дійсно яскравих, літературних величин? Справа в тому, що сучасну літературу зробив сірою геть не постмодерн, але постпостмодерн. У сучасних умовах ролі читача і автора надто змішалися, мало не кожен другий читач - сам автор. Сучасна література нагадує Інтернет, де дуже складно знайти щось справді цінне в купах інформаційного сміття. Звідси і починається девальвація автора взагалі.

 

 Більшість людей тепер взагалі не читають маловідомих авторів, а значить, в літературних героїв обирають журналісти модних ЗМІ та видавці, а не природний відбір, як колись. Таким чином, маємо ситуацію тотальної маргіналізації серйозних авторів і роздування культу потенційно успішних, суто розважальних, легких для читання масових авторів. Критику повсюдно замінила «розкрутка», тепер майже не вибирають тих, хто краще, а вибирають тих, хто перспективніший комерційно.

 

Як же ж знайти такого автора, якого радять почитати щиро, а не з комерційних міркувань? Відповідь набагато простіша, ніж може здаватися. Уважно слухайте виступи вчених, політичних діячів та інших лідерів думок. Вони часто-густо цитують новинки якісної літератури, торкаються теми того, як ті чи інші проблеми яскраво розкриті в роботах нових представників якісної літератури. Подібне тягнеться до подібного. Дійсно розумні і мудрі люди не захоплюються поганими книгами (якщо це звичайно не реклама останніх).

Що це таке? Де я запропав?

Власне нічого дивного. Я просто граю на півфіналі чемпіонату міста Запоріжжя з шахів. Як Ви розумієте, рівень там - доволі високий, а тому потрібно і готуватися до ігор, і дотримуватися режиму, не те, щоби не було часу писати про враження і думки, просто особливо якось і немає  цих самих вражень і думок (окрім тих, які стосуються шахів ). Перепрошую, але, що є, то є. До речі, мені було неймовірно приємне те, що в першому турі я потрапив на першу дошку і тому викрашаюся на єдиній фотографії-ілюстрації до звіту з події.  Світлину додано.

Як перемогти лінь?

Як перемогти лінь? Насправді відповідь напрочуд проста. Збільшуйте кількість своїх регулярних обов'язків. Як тільки у Вас з'явиться хоча б три-п'ять серйозних і регулярних обов'язків Вам просто стане ніколи лінуватись. Саме так «розумнішають», наприклад, хулігани, коли у них з'являються діти. Вам же ж заводити для викорінення лінощів дітей - геть необов'язково, просто живіть більш усвідомлено.

Шахи - дзеркало розвитку непопулярних видів спорту в Україні.

Що потрібно для того, щоб у вашому населеному пункті жили шахи? Треба: приміщення, шахові столи, комплекти фігур, шахові годинники, слабенький комп'ютер для здійснення жеребкувань та ведення турнірних паперів, один або кілька тренерів, щоб готувати малят. Небагато, правда? А між тим, за останні 24 роки, цей вид спорту стабільно вимирає. У чому ж проблема?

 

Проблема в тому, що шахи - некомерційний вид спорту. У колишньому СРСР майже нереально щось на них заробляти, а значить більшість гуртків - безкоштовні, а значить - глибоко збиткові. Тобто бізнесу немає сенсу вкладати гроші в цей вид спорту, а держава, як ми бачимо, найчастіше за все, хоче інтелектуальну і культурну націю тільки на словах. Тож більшість гуртків просто закриваються, через нерентабельність, а ті, хто починає брати гроші за використання інвентарю та тренування нового покоління залишається без відвідувачів і учнів. Людей теж можна зрозуміти, часто густо їм просто нічим платити.

 

Так що ж маємо? В умовах такого дикого капіталізму, як у нас, виживають тільки ті види спорту, які здатні «пролізти» на телебачення і стати надпопулярними, які можуть залучати багатих інвесторів, які придатні, якщо не до повної, то до часткової комерціалізації без особливої праці тих, хто її здійснює.

 

Шахістів, як і представників інших непопулярних видів спорту, в наших реаліях врятує тільки об'єднання і самовіддача у розвитку та популяризації їх виду спорту. Ґрунтовної та постійної підтримки немає звідки чекати.

Про сербську гопоту.

Сьогодні один мій сербський друг відповів мені, що у них теж є гопота. Особливо, в погано розвинених районах. У Сербії гопники називаються "дізелаші" від назви фірми "Дизель". Від нашої гопоти вони відрізняються тим, що трохи футбольні фанати, трохи спортсмени та патріоти (чимось нагадують західно-українських рагулів). Зрідка вдягають щось інше, крім спортивного одягу / джинсів і бомбера (кросівок під перше і ботів під друге відповідно). З виробників полюбляють Найк, а не модний і чьоткій у нас - Адідас.

Чим відрізняються поп і попса?

 

Поп від попси відрізняється тим, що про поп знають у всьому світі, а про попсу далі свого «колгоспу» ніхто не знає. Це основна відмінність і вона зумовлює більш низьку якість попси, нав'язливе бажання загравати зі своєю нечисленною аудиторією у попсовиків, виконання пісень виключно тією мовою, яку розуміє їхня аудиторія ...

 

Попса - це донька самодіяльності. Галузь працевлаштування тих, хто більше нічого не вміє робити, крім співу для запеклих провінціалів. Попса нецікава для всього світу тому, що це музичний продукт, зроблений для заробітку під гаслом - «і так піде, і так захавають». Будь-хто, хто успішно закінчив просту середню школу не зможе любити таку «музику».

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу.

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу. Я би зміг назвати нормальним і український і російський кінематографи, якби не ці «шмарклі», спрямовані на бабів, у всіх значеннях цього слова. Всі сюжети драматичних серіалів неймовірно шаблонові, персонажі в них жахливо переграють, а події шалено неприродні і неправдоподібні. Я не розумію, за що таке взагалі можна любити? Невже деяким особинам жіночої статі ніде більше брати емоції, крім цих серіалів? Навіть індійські фільми другого і третього сорту і ті - осмисленіші і художніші.