З Прийдешнім Новим Роком!!!

Я не президент, не духовний лідер, не голова великої корпорації, однак, у мене, так само, як й у них є бажання привітати всіх з Прийдешнім Новим Роком. Всі ми, незалежно від расового й національного походження, віросповідання, типу культури, особистих переваг - люди. Усім нам хочеться щастя й радості, здорового, гідного й приємного життя.

Від всієї душі бажаю всім нам, людям, стати, нехай небагато, але ближчими до щастя, радості, здоров'я, гідного й приємного життя в новому році. Давайте ввійдемо до нового 2012 ріку з оптимізмом, рішучістю й вірою в те, що кращі роки нашого життя ще попереду, адже це дійсно так. Любі люди, вітаю всіх вас із новим 2012-м роком!!! Бажаю щастя, здоров'я й успіхів!!!

Друга презентація альманаху “Дніпрові пороги” у Запоріжжі.

Рідко якусь збірку презентують в одному місті кілька разів. Однак, якщо збірка дйсно цікава й якісна, якщо автори дійсно мають безпосередній стосунок до сучасного українского літературного процесу, якщо ще не всі охочу мали змогу послухати виступи авторів збірки — тоді можлива й друга й третя презентація. Щоби довго не розповідати що й до чого одразу скажу, що видання альманаху “Дніпрові пороги” літературного клубу “Літературні вечорниці” Запорізького обласного Товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка — стало значною подією місцевого літературного процесу. Стало такою подією не завдяки допомозі Товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка, не завдяки підтримці активу обласної організації НСПУ, не завдяки тому, що відкрило кілька нових, цікавих імен сучасної Запорізької літератури, а стало подією бо нарешті згуртувало літертурну спільноту, хоча би трошки наблизило старе покоління до нового, професійних авторів до аматорів і початківців. Отже не дивно, що однієї презентації виявилося замало, а інтерес до цього альманаху не вчух навіть за місяць після першої презентації.

Втім, друга презентація була докорінно відмінною за своїм концептом. Наразі, дуже поширеним є словосполучення “урочисте відкриття”, так ось другу презентацію можна сміливо назвати — урочистою презентацією. Крім чарів Евтерпи, Ерати й Тілії на цьому заході ще були Терпсихорині та Полігімнієві откровення. На цьому квітучому святі мистецтв, гармонійно співіснували: виставка картин, спів і танці народних і самодіяльних творчих колективів і поетичні читання всі ці приємні оку й серцю справжнього естета речі, супроводжувалися гарно і доречно продемонстрованими абстрактними відео-інсталяціями.

Але, безумовно, центральною була саме літературна частина. Врахувавши досвід попередньої презентації для виступу запросили тільки найвправніших чтеців, серед яких були :Віра Коваль, Пилип Юрик, Володимир Северинюк, Василь Пузанов. Кожний поет презентував певний тип поезії: Віра Коваль презентувала глибоку філософську поезію, Пилип Юрик — гумористичну, Володимир Северинюк — ліричну, Василь Пузанов — пейзажну поезію. За гучністю оплесків чи реакцією глядачів, було важко зрозуміти у кого був найкращий виступ, певно, кожний тип поезії знайшов своїх поціновувачів, а, назагал, вірші читалися дуже таки непогані — усі ж вони - видані й не тільки на сторінках презентованого альманаху.

Під час заходу зала кілька разів вибухала оплесками й глядачі, після завершення презентації з великим захопленням залишили місця...

Запозичені слова

Моє ставлення до запозичених слів - погане. Запозичення до української мови роблять несистемно й алогічно, дуже часто можна зустріти ситуації коли надмір невмотивованих запозичень значною мірою шкодить передачі смислу повідомлення.

Двома іншими суттєвими проблемами спричиненими практикою неправильного використання мовного ресурсу запозичень є складність до їхньої вимови українцями та зайва полісемія таких слів. Також нерідко запозичення особливо латинського, грецького й англійського походження використовують для маскування відсутності новизни й неактуальності наукових публікацій, створюють за рахунок таких запозичень атмосферу зарозумілої науковості за якою, як правило, нічого не стоїть.

Єдине раціональне використання запозичень — це коли вони зумовлені законом мовної економії, тобто, наприклад, коли замість “світова комп'ютерна мережа” використовують запозичення Інтернет.

Надмірне захоплення запозиченнями завжди призводить до зниження рівня зрозумілості тексту й переходу української літературної мови до свого роду піджину з українських побутових слів й інтернаціоналізмів.

Гідна відповідь українського МЗС

27 жовтня генконсул Росії в Сімферополі - В. Андрєєв, в інтерв'ю для видання «Севастопольська газета», зробив заяву, що «Росія не ставить в офіційних форматах питання російської мови в належній мірі наполегливості». Цей дипломат також вважає, що «ситуація щодо російської мови (у Криму) не прийнятна і штучно нав'язана» і «... в Криму російська мова має користуватися широкими правами, порівнянними з державною. Це потрібно переважній більшості тих, хто проживає тут. Це їхнє право і їхній інтерес. І цих права і інтересу мають дотримуватися ».

На що МЗС України відполо так: «Ми відреагували на заяви генконсула Росії в Сімферополі у єдино можливий спосіб. Користуючись нагодою, ми придбали і передали через амбасадора Російської Федерації в Україні для пана Андрєєва підручник української мови для російськомовних людей і російсько-український розмовник. Ми сподіваємось, що це допоможе пану Андрєєву виконувати свої функції в Криму », - сказав О. Дикусаров, керівник прес-служби МЗС України.

Пишаюся нашим МЗС, молодці!

За матеріалами: Севастопольська газета і From-UA

Гелоуін

У католицьких і протестантських країнах Гелоуін - це сімейне свято, що утворилося шляхом накладення «Дня Всіх Святих» на кельтський Самайн. Гелоуін на Заході святкують в школах, університетах, це свято визнане ЮНІСЕФ.

У нашій країні, як і в усьому СНД, Гелоуін - це свято завезене і маргінальне, швидше, привід для друзів зібратися і влаштувати маскарад, аніж власне свято. А де маскарад, там і веселощі.

Citius, Altius, Fortius!

Усе більше дисципліную й упорядковую себе. Стрімке збільшення робочого навантаження і бажання жити, а не існувати, потяг до того, щоби ставати все краще і краще змушують постійно підвищувати свої можливості - збільшувати працездатність і ступінь стресостійкості.

Ніколи ще не відчував себе так добре і гармонійно як зараз. Все більше і більше переконуюсь, що все потребує якісного і систематичного тренування ... Сумлінно тренуюся і знаю, що до моєї межі ще дуже далеко, що я можу і буду ще краще ...

Зустріч із письменником Валентином Терлецьким (Запоріжжя)

23 вересня о 12:20 у Класичному Приватному Університеті запорізька філія літклубу “МАРУСЯ” проведе зустріч із письменником Валентином Терлецьким.

Валентин Терлецький – запорізький письменник та рок-музикант. Фронтмен рок-гурту «Декаданс». Є переможцем конкурсів «Міський молодіжний роман» (2 місце) та «Євроформат» (1 місце). Його автобіографічна трилогія, з якої світ побачили лише 2 книги – «Рок-н-рол, стакан, кохання» та «Хроніки міських божевільних», продається в багатьох книжкових крамницях України.

Місце: Класичний Приватний Університет, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-Б

Дата і час: 23 вересня, 12:20

Я й футбольний клуб «Металург» Запоріжжя

Як відомо, багато речей повністю розумієш тільки згодом. Я завжди полюбляв футбол. Ще із глибокого дитинства із задоволенням дивився більшу частину основних матчів національної збірної, світових й українських клубів. Але, завжди, як мені здавалося, був далекий від того, щоб називати себе вболівальником.

Мій дідусь, ще в 60-х, після переїзду до Запоріжжя, завжди ходив на футбол і вболівав за ФК «Металург» Запоріжжя. Не дивно, що коли мені було 6 років він взяв мене із собою на футбол. З тих часів я якось мимоволі стежу за успіхами запорізького Металурга, дивлюся теле трансляції матчів, читаю, що пишуть про клуб у пресі.

Не вважаючи себе вболівальником запорізьких металургів, я завжди з радістю обговорював з іншими людьми, небайдужими до футболу, схеми які застосовував Металург, ступінь талановитості гравців тощо. Особисто знайомий з деякими ветеранами Металурга, вихованцями дитячої футбольної школи Металурга.



Дивно, але все це так і не переконало мене, що я все-таки вболіваю за ФК «Металург» Запоріжжя. Усвідомлення цього з’явилося тільки зараз. Запорізький Металург - це не просто ще одна команда, це команда з рідного й улюбленого міста, команда, яку я знаю з дитинства, команда за яку грали мої знайомі й друзі, команда підприємства на якому працювали мої родичі... Нехай ця команда зараз переживає не кращі часи й грає в Першій Лізі, але я дивлюся матчі, так само тримаю за запорожців кулаки. Бажаю команді тільки найкращого.

Найкращий у світі клуб - запорізький Металург!

Чудовий кіт

Гарні манери, холодна незворушність, педантична акуратність, сьогодення мужність... Думаєте це про людину? Аж ніяк! Це про кота. Він не завжди їсть неспішно й з гідністю, готовий годинами бути в засідці й чекати необережних голубів, вилизує свою шерстку до блиску, майже не боїться собак і готовий захищатися від них. Чудовий кіт, якби в мене не було б хатніх тваринок - точно взяв би його собі.

На хвилях поезії природності...

Тиша. Сильна, індигова ріка виграває на сонці м’язами плавних хвиль. Ніжний вітер тремтливо погладжує траву. Ледь вище трави раз по раз, майже невагомо, пролітають коники. На теплих каменях, жмурячись від задоволення відпочивають візерункові змії... Сядеш біля стежки, розслабишся й, начебто, розчиняєшся в цій споконвічній степовій природності, непідробній глибині й чарівній могутності життя...

У Росії дівчинці дали ім'я на честь президента

У місті Омську батьки назвали доньку - Медмія. Як виявилося, на честь Президента Російської Федерації Дмітрія Анатольєвіча Мєдвєдєва.

"Мєдвєдєв перший по-справжньому ліберальний демократичний президент Росії. Ми довго думали, як назвати нашу доньку. Був би син, дали би йому ім'я Дмитро. Зрештою, спробували скоротити Мєдведєв Дмітрій Анатольєвіч до абревіатури й вийшло дуже гарне жіноче ім'я", - прокоментували батьки.

От уже, воістину, культ особистості, іноді, набуває комічних форм.

Спека й творчі муки

У таку пекельну спеку працювати вкрай важко, от і з’являється ідея зайнятися творчістю. Звичайно, якщо натхнення немає, то займатися творчістю - марно. Але, як виявляється, навіть у випадку його наявності, за такої температури продуктивність творчих мук - мізерно мала. Ні, я, звичайно, не кляну не дар, ні музу. Але за годину-півтора відносної натхненності вдалося написати тільки дві-три більш-менш стерпних чернетки... Жах... Цілком розумію глибину змісту словосполучення - «плавиться мозок».

Зовнішні загрози для Росії

За даними соцопитування проведеного фондом "Суспільна думка" громадяни російської федерації назвали держави, які на їхню думку, загрожують будь-чим Росії.

Супротивником номер один росіяни усе ще називають Америку. США впевнено взяли першість із 26% голосів. Друге місце зайняв Китай, якого занесли в геополітичні конкуренти 13% росіян. «Бронза» у Грузії - 5% респондентів. Четверте місце одержавши результат 3% дісталося Японії. На п'ятому місці опинилася Біларусь: ворогом її визнали 2% опитаних.

Представники фонду підкреслили, що в списку, нехай і не в п'ятірці, цього року вже значиться й Україна. В 2000 році перша 5-ка держав-супротивників мала наступний вигляд: США (21%), Афганістан (13%), Китай (8%), Іран (4%) і Ірак (4%).

Rosetta Stone і самовдосконалення.

Rosetta Stone.

Знайшов для себе цей культовий Gothic rock гурт «третьої хвилі» зовсім випадково, один з американських знайомих сказав, що мої улюблені британці Witching Hour зовнішньо і за музикою дуже нагадують Rosetta Stone. Тоді я й відкрив їх для себе, вони мені відразу сподобалися, от тільки раніше можливості прослухати їхню повну дискографію не було, сьогодні, я активно почав їх слухати. Я починаю розуміти «каменярів» й, більше того поступово стаю одним з них.

Самовдосконалення.

Активно працюю над своєю фізичною формою. Багато читаю як спеціальної літератури, так і художньої, іноді, вистачає часу на вивчення різних релігійних і філософських систем постійно дивлюся, читаю й слухаю новини. Багато пишу.

Магістраль

Часом, відчуваєш, наче ти йдеш розміткою високошвидкісної магістралі... Повітря просочене машинними огидними запахами: тертої гуми, масла і бензину. Сталеві, ідеально витончені, монстри затисли тебе з усіх боків і йдеш тим невеликим простором тільки вперед, знаючи що будь-який крок убік, за межі цих білих смужок, може бути вартим життя... Спочатку йдеш уперед тільки для себе, потім заради тих, хто дав тобі життя, а потім задля тієї, котра сповнила твоє життя сенсом... Для неї й тільки для неї назавжди віриш, що за штучним бляклими ліхтарями живе яскраве й справжнє сонце, а за хмарами грязно-попелястих вихлопів - блакитне небо... Віриш і йдеш уперед. Тільки вперед.

Домашній арешт

Коли роботи так багато, що сам себе, мимоволі, береш під домашній арешт – веселого у тому - мало. Замкнутий простір, затхле повітря, постійне відволікання на дрібну домашню роботу, дозвільні дзвінки знайомих і близьких, - все це неабияк знижує працездатність, а терміни не дають змогу зволікати... Важко, нудотно й дуже нудно, але треба. Треба.

Помер Пітер Фальк (Лейтенант Коломбо)

Учора, 24-го червня, у Беверлі-Хілз, у віці 83 років, помер популярний американський кіноактор Пітер Фальк. Цю сумну звістку повідомили родичі знаменитості в інтерв'ю місцевому радіо.

Кар'єру П.Фалька почалася в 50-х роках XX ст. за зйомку в кінокартинах "Корпорація Вбивство" й "Пригорща чудес" його номінували на «Оскар», як найкращого актора другого плану.

Всесвітньо актор прославився, зігравши роль лейтенанта поліції в телесеріалі "Коломбо" ("Columbo"). Пітер Фальк брав участь у зйомках "Коломбо" з 1971 по 1978 роки, а також, іноді, з 1989 по 2003 роки. Крім США, серіал показували в телеефірі ще 26 держав.

За час роботи в сфері кінематографії Пітер Фалька п'ять разів нагороджували "Емі" (чотири рази - за роль Коломбо).

Особисто для мене Пітер Фальк - це образ буржуазно-гангстерської чарівності. Я часто бачив його в ролі авторитетних мафіозі, але все-таки роль лейтенанта Коломбо - особлива, ще в дитинстві, коли я дивився цей серіал уперше, мене вразило те, наскільки жваво й природно Пітер Фальк зіграв мудрого поліцейського який здавався довірливим і незграбним простаком. Вічна пам'ять.

Різноокий кіт

Цими днями мав задоволення побачити, дуже незвичайного кота, точніше кішку. Одне око в неї було зелене, а друге - небесно-блакитне. Кішечка була білою за забарвленням й дуже ніжною, давала себе гладити й чухати, йшла на руки. Навіть зробив кілька світлин, одна з них - ілюстрація до цієї нотатки.

Місячне затемнення в Запоріжжі

Українцям, сьогодні, варто провести ніч на вулиці. Наші співвітчизники отримають можливість побачити рідкісне астрономічне явище - повне Місячне затемнення.
Воно почнеться о 22:22, із цього часу можна насолоджуватися тим як містичний супутник Землі буде змінювати свої кольори. Апогею, це явище, досягне за годину. Усього це незвичайне астрономічне явище триватиме одну годину сорок хвилин.
Залежно від того, якою мірою Земля закриє своєю тінню Місяць від світла сонця, «світило ночі» перемінить свої кольори від багряного-червоного до сірого й жовтогарячого варіантів.

Особливий стан.

Дивне почуття, коли ти, після важкого робочого дня засинаєш о четвертій годині ранку й прокидаєшся о восьмій годині ранку. Таке відчуття, що однаково містить у собі, як неймовірний «підрив» так і тяжку утому або, навіть знемогу. Такий дивовижний стан, ні на що не схожий, в певному сенсі - вікно в змінену реальність... Піду я, мабуть, посплю годинку-дві.

А ти, Олександра Македонського поважаєш?

Учора в 23.00 спостерігав доволі цікаву картину. Двоє чоловіків, що мали пролетарський вигляд, гаряче дискутували на якусь тему, за їхнею жестикуляцією було зрозуміло, що вони було добре хильнули. Коли я наблизився до них і почув, про що вони розмовляють, був чимало здивований, вони, спритно оперуючи добрим знанням предмета, сперечалися про те, у чому ж полягає головна заслуга Олександра Великого, коли й через що, все ж, розпочався крах його імперії...

Сота нотатка

Це вже сотий запис у моєму блозі рідною мовою. Дуже приємно, що я оновлюю його доволі регулярно й тут уже накопичилася сотня нотаток. Надалі буду намагатися вести його частіше й цікавіше. Дякую за увагу, зичу Вам приємного читання, любі мої друзі.

Оригінальність

Так виходить, що наші міські служби завжди залишають після себе якісь недоробки. От, і цього разу вони не виправилися, ЛЕП зрізати - зрізали, а криві й непривабливі бетонні опори - залишили.

Хоча воно й добре, що залишили. Хтось виявив оригінальність і побачив в опорах ЛЕПу - моркву.


Тепер вони мають цікавий, незвичайний, яскравий вигляд, майже як пам'ятники сучасного мистецтва.

Іноді варто поспати...

Ні, що не кажіть, а іноді варто поспати, солодко, ніжно й так тепло-тепло. Якщо робота категорично відмовляється піддаватися, якщо голова туговато варить, якщо відчуваєш утому - ляж трошки поспи... Дай собі перепочити. Який сенс зайвий раз себе мучити? Здрімни й нехай тобі насниться, щось приємне, таке бажане й рідне...

Науковий ванітас.

Але ж якщо вдуматися, то й наука може бути видом ледарства. Якщо людина одержима нею й зневажає всім земним заради «сферичних коней у вакуумі», міняє друзів на інтеграли, гробить молодість за читанням «украй потрібних книг» і це їй приємно, то чому це не може бути формою неробства, неактивної життєвої позиції, формою здачі себе метушні? Формою втечі від реальності в маленький світ термінів і концепцій? Формою констатації свого життєвого безсилля? В жодному разі не можна звужувати свою особистість тільки до одного прояву, яким би солідним цей прояв не здавався.

Дивишся в вікно

А от, іноді, подивишся у вікно, і, начебто, немає за ним нічого. Один безмежний всесвіт буяння яскравих кольорів, у якому ховаються твої найсміливіші, найяскравіші, найзаповітніші думки. І дивишся в цю кольорову, сповнену строкатими фарбами порожнечу, і завмираєш на мить, затримуєш дихання, намагаєшся хоч щось розгледіти, чітко ясно й хвилююче приємно. І тоді відчуваєш, що ти істота нетутешня, не цих місць і цього світу, а ти - істота того всесвіту, що за вікном, ти можеш залишитися в тому кольоровому вихорі, поки на мить, а потім і назавжди...

Вітаю із Днем Перемоги!

Вітаю всіх учасників і дітей війни зі святом день Перемоги. Ми - люди нових поколінь, ніколи не забудемо вашого патріотизму, вашої самопожертви, ваших подвигів в ім'я людства. Вічна пам'ять полеглим, честь і слава - живим. Ніщо не забуте, ніхто не забутий.

Вітаю із Днем перемоги в Європі

Від усього серця вітаю британців, американців й інших учасників Антигітлерівської коаліції із Днем перемоги в Європі. Людство ніколи не забуде подвигів Західних солдатів-визволителів, багато хто з яких віддав життя, воюючи проти нацизму, фашизму й імперіалізму.

Суперечку про курку й яйце - вирішено

Учені з Великобританії, зуміли відповістити на питання, що майже всю історію людства мучило видатні розуми Землі: «Що первинно, курка або яйце?». Відповідно до напрацювань фахівців, першою була курка. Цей висновок дослідники зробили, зробивши комп'ютерну модель процесу формування курячого яйця на рівні генетики.

На думку Британських світил науки, основну роль у його утворенні має протеїн овоклединін-17 або ОС-17, що задіяний у процесі виникнення шкарлупи яйця. Без цього протеїну, який є в курячому організмі, поява яйця - неможлива. Таким чином, висновок був очевидним: першою з'явилася курка, а потім яйце.

Харчування для працеголиків

Дослідження підтвердили, що гарний сніданок підвищує рівень працездатності на 30%, щоб вирішувати купу офісних проблем, вам буде потрібно чимало енергії. Найкращий у цьому плані продукт - це каша. Злакові містять вітаміни групи В (вони сприяють підвищенню якості роботи вашого мозку й запобігають стресу). Разом із цим у злакових, також, є значна кількість складних вуглеводів, які необхідні при підвищеній мозковій активності. Мозок витягає глюкозу з вуглеводів, глюкоза ж допомагає знайти оригінальне рішення проблеми, стимулює розумову діяльність.

Білки необхідні мозку тією ж мірою, що й вуглеводи. Білки допомагають появі в організмі гормонів адреналіну й дофаміну. Ці гормони чудово сприяють перебігу розумових операцій і відповідають за швидкість реакції. Отже, у випадку, якщо вам потрібно приймати рішення швидко, те без уживання в їжу риби або м'яса не можна жодним чином.

Працеголіки повинні бути надзвичайно витривалими, з легкістю переборювати стреси, конфлікти з керівництвом. Всі ці безладдя погано відбиваються на роботі серця. Броколі - овоч, що зміцнює серце, це відомо з народної медицини. Броколі перешкоджає кисневому голодуванню серця.

Дощ - зовсім не такий, як здається...

Дощ - зовсім не такий, як здається... От усі думають, що він відбиває смуток і депресію, але ж від нього стає свіжо, чисто, яскраві кольори стають ще яскравіше, неяскраві - знаходять тонку глибину, а як красиво виглядають крапельки на склі, коли в них відбиваються проміннячка сонця, як гарно хлюпотять по калюжах бешкетні малята, які спритно втекли від суворих мамів... Ні, прив'язувати дощ до зневіри - це пласко, це занадто чорно-біло для цього кольорового світу.

Правильна й доросла музика.

Все частіше й частіше чую як «російський шансон» іменують правильною й дорослою музикою. У чому ж полягає правильність і дорослість «російського шансона»?

Безсумнівно, правильність «російського шансона» у тому, що він нав'язує молоді кримінальну бравада, Каїнові цінності, «піднесене» ставлення до жінки, «поважне» відношення до держави й її представників, крутість куріння, алкоголізму, наркоманії й ще безліч «прекрасних» речей...

А дорослість «російського шансона» - це надзвичайна краса мелодій, що складаються із трьох нот, які так п’янко нагадують бліду тінь “Муркі”, зіграну автоакомпонементом дешевого китайського синтезатора, проникливість пропитих і прокурених голосів виконавців, що промовляють під «воістину божественну музику» разюче глибокі тексти з тонкою римою аля : фікуси - викусі й змістом, гідним найсвіжепофарбованіших парканів і стін у під'їзді.

Звісно, на тлі всього цього класична музика з її медитативним імперативом, виконанням, якому вчаться не один рік, сюжетами зі світового образотворчого мистецтва, міфології й літератури, - це просто дитячий белькіт на галявині. Еее! Ссиш ти, нє тупі, в натурє! Шансон - ета чьотко! Закажи авторітєтний рінгтон, пацан!

Автобус.

Раніше, коли автобусів було багато, ми не бачили в них чогось особливого, чогось цікавого. Зараз, в умовах настирливого засилля дорогих, вузьких і незручних для проїзду маршрутних таксі, автобуси, здаються дивом. У них так легко, водій не слухає радіо «Шансон» і не матюкається, люди їдуть спокійно й незворушно, мовчачи. Від автобуса буквально віє спокоєм і впевненістю в тому, що все буде добре. В автобусі всім завжди вистачає місця, навіть стоячі місця й ті - просторі! Автобус налаштовує на якийсь особливий серйозно-спокійний настрій, у ньому немає цієї метушливої нервозності, що завжди панує в маршрутках... Шкода, що автобусів залишилося так мало...

Гей, зомбі! Я вибираю життя!

Усім нам живим людям дане народження, але не всім нам дане життя. Більшість із нас або нидіють або існують, але аж ніяк не живуть. Зробивши всі плани на день, подивившись телевізор, поговоривши телефоном із друзями тощо, людина лише існує, а не живе. Вона ще одне із цих мільйонів сірих зомбі, імена яких забувають навіть вони самі... Жити - це зовсім інше, жити - це не боятися бути собою, не боятися помилятися, не боятися бути яскравим і таким, що запам'ятовується, проводити час свого життя так, щоб не було ні краплі жалю про минуле. Ось воно - справжнє життя! Гей, зомбі! Я вибираю життя!

Лід

Ідеш по льоду додому, думаєш, як би не впасти, озираэшся на всі боки. Всі час від часу падають, а ти - ні. Всі час від часу розслаблюються, а ти - ні. Ти завжди дивишся під ноги, ні, не пишаєшся тим, що ти не падаєш, ти просто не падаєш. Не падаєш, тому що це - твоя природа.

Трамвай

Спритно караcкаючись донизу, спускається трамвай. Дивиться своїми круглими жовтими очами й начебто говорить: «Сідай. Не бійся! ». Ти хочеш по звичці поїхати на маршруткою, але в маршруток ока квадратні й бездушні, а в трамвая круглі й жовті - теплі, ніжні очі. Маршрутки білі, як лікарня або офіс, а трамвай ніжно червоний неофіційний... Стрибаєш у нього й по рейках швидко швидко, у зручному широкому кріслі, просторому напівпорожньому салоні... Встаєш, як у стар, компостуєш білетик і дивишся, як місто доганяє тебе за вікном, доганяє доганяє, а наздогнати не може...

Літклуб «Маруся» у Запоріжжі.

Приїхав майже весь актив літклубу «Маруся» і Вано Крюґер. Презентаційна частина була успішною, прочитали добре, був приємний контакт із аудиторією. Влаштував для гостей невелику екскурсію містом. Хотілося показати багато й швидко, не дивлячись на мороз, все-таки показав більшу частину центра. Чудово провів час зі своїми київськими літературними соратниками.

Ніжний пітон утоми.

Утома нагадує пітона, вона обвиває тебе повільно, але впевнено й міцно, неминуче ніжно й смертельно важко. Настільки важко, що ти навіть не припускаєш думки пручатися їй. Утома холоднокровна, вона гріється твоїм теплом і стає усе тепліше й тепліше, заспокоює й присипляє тебе, а потім неспішно заковтує тебе. І от, ти дивишся на годинник, робота в тому жеж стані, що й була, а кілька годин втрачено, ти їх просто проспав, і ще й цей пітон утоми ніжно позаламував твоє тіло...

У Росії з'явився перший мусульманський телеканал

У Росії запрацював перший мусульманський телеканал. За інформацією офіційного сайту Ради муфтіїв, канал поки ще працює в тестовому режимі.

До слова, ще два роки тому Президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв стверджував про потребу створення в Російській Федерації телеканала, в ефірі якого імами й фахівці з теології викладали б і пояснювали телеглядачам основи традиційного ісламу. Президент також підкреслював, що подібний телеканал був би потрібний у тих регіонах, де живуть російські мусульмани.

Як до цього ставитися - особиста справа кожного. Але особисто мене тішить той факт, що в наших сусідів з'явився ще один канал, мета якого не відбивати масову свідомість і не потурати їй, не культивувати секс, насильство, вульгарну світськість, не «впарювати» телеглядачам якусь дурницю, а долучати до культури, множити корисні знання, просвіщати.

Блюз чотирьох стін.

Блюз чотирьох стін - такий стан, коли ніяк не можеш вибратися із квартири, і, це вже до того набридає, що починається якась непояснювана туга, легка, але впевнена, як блюз. Ця туга поступово й убиває в тобі все бажання працювати, спокушає розслабитися відпочити. Тільки від такого «відпочинку» працювати краще не починаєш, а навіть навпаки це - деморалізує. Блюз чотирьох стін нав'язливий, але головне - не здаватися йому.

Перешкоди й складнощі.

Перешкоди й складнощі були й будуть завжди. Скиглити про те, що вони існують - даремно. Потрібно чітко бачити мету, високу мету і йти до неї долаючи всі перешкоди й складності. Власне факт боротьби за щось - це вже величезний крок на шляху до досягнення мети. Якщо ж ця боротьба осмислена й безкомпромісна, самовіддана - успіх обов'язково буде. Талант і працьовитість - ось батьки справжнього успіху.

Знову працюю після перерви.

Довго нічого не писав до блогів. Це - погано, звичайно, але життя було настільки насиченим, що реально ніколи було. Ось, нарешті викроїв трохи часу на блогінг. З 20 січня відбулося багато чого цікавого і захоплюючого й навіть незабутнього: відбулися зміни в особистому житті, з'їздив на конференцію в Донецьк, написав кілька нових текстів.

Як людина культурна і вихована про особисте писати не буду (воно на те й особисте, щоб не кричати про це на кожному кроці.)

Конференція в Донецьку (ДонНУ) минула відмінно. Високий науковий рівень, доброзичлива й робоча атмосфера, дбайливе ставлення до гостей, раціональний хронометраж виступів, - все це залишило дуже приємне враження. Про саме місто варто сказати, що воно занадто стереотипізоване у нашій свідомості, гопників у ньому не більше ніж у, скажімо, Запоріжжі або Дніпропетровську, зовні місто нагадує рідне Запоріжжя: те ж комбінування комунальних і приватних будинків, майже така ж інфраструктура. На другу добу мені вже здавалося, що я просто десь у Запоріжжі, куди ще до того не заїздив. Загалом, уперше так, але в гостях був майже як удома. З місцевих визначних пам'яток найбільше запам'ятався Парк кованих фігур ( або Алея майстрів).


Написав кілька нових текстів. Частина з них занадто особисті, для опублікування, інша частина - скоріше замальовки й заготовки, чим щось готове. Загалом наразі люблю, працюю й здраствую ! Чого й Вам бажаю, любі читачі мого блогу.

РПЦ запропонувала запровадити "дрескод"???

„РПЦ запропонувала запровадити дрескод“ уже кілька днів така новина розбурхує Рунет. Чомусь я навіть і не сумнівався, що таке формулювання - усього лише результат «зіпсованого телефону». Насправді йшлося про особисту світоглядну позицію Протоієрея Всєволода Чапліна. Протоієрей Всєволод Чаплін сказав наступне: «Розпустна зовнішність і поведінка - прямий шлях до нещастя». А потім, пояснив свою позицію на чітких прикладах такої розбещенності.

Переважна більшість блогерів, раптом вирішила, що якщо людина - представник церкви, то в неї й власної думки бути не може. А ось і ні, підтвердження тому, що це тільки приватна думка однієї особи знаходимо в коментарі керівника прес-служби Московського Патріарха Владіміра Вігілянского для видання «Російська Газета»: «Ну, звичайно, це його особиста позиція. Але її поділяють дуже багато священнослужителів».

Тепер, переходячи від затяжної преамбули яка розвінчує підстави світської істерії, напишу, як я розумію двоїсту природу цього питання. Не викликає сумнівів, що церква завжди бореться проти спокус, у тому числі й спокуси зухвалим зовнішнім виглядом, а от у позацерковній сфері розхожий постулат «у нас демократія - як хочу - так й одягаюся», здається більше проявом безпринципності й анархізму, ніж свободи самовираження. Розвинена демократія відрізняється від анархії, головним чином відповідальністю, тому якщо людина демократ, вона завжди повинна пам'ятати, що воля розмахувати руками закінчується там, де починається воля чужого носа. Тобто якщо Ваш зовнішній вигляд когось кривдить, то Ви - однозначно не маєте рації. З іншого боку крокування строєм в однаковій формі - теж мало схоже на демократизм. Висновок простий: дрескод корисний і потрібний, але не скрізь і не завжди.

"ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ".

Сьогодні було оголошення переможців запорізького обласного конкурсу поезії й фотографії "ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ". Автор цього посту переміг у номінації «За експресивність» із цим віршем:

Ти плутаєш...

Ти плутаєш шипшину й глід:
Червоні краплі скрізь тобі ті самі...
Ти - жертва дальтонічної печалі,
Полону фавнів та ірид,

Які не хочуть жодних яв на зовні,
Не в рівнодення, ні коли в повні
Велике око місяця стоїть.

Ховаються в гущавині лісів
Правічних міфів, засторог і віри,
Говорять пафосно верлібром
У мареві пророчих снів...

І ти, завжди клянеш собі за ті,
Що в мрії, ані ручки, ані пензля.
Не глини ні того, на чім зіграть.

Це диво - незабаром знову щезне,
Розвіються симфорнії заклять.
І ранок знов заскочити раптом,
Проллється світлом у вікно,

Реальність знов закриє грати
І стані, власне, усе одне.
Що плутаєш шипшину й глід:
Червоні краплі скрізь тобі ті самі...
Що жертва дальтонічної печалі,
Полону фавнів та ірід...

(с) Василь Пузанов (Cothurnatus)., 2010

Життя в 100 слів.

Знайшов літературне втілення композиції the_maaaigs - values. Нагадаю текст цієї пісні: «Квартира, машина, дружина, рахунок у банку. А що? Так усі живуть». Літературний варіант цієї ідеї, належить перу Ігоря Агліцкого:

(переклад з російської)
Колиска. Пелюшки. Плач.
Слово. Крок. Застуда. Лікар.
Біганина. Іграшки. Брат.
Двір. Гойдалка. Дитячий садок.
Школа. Двійка. Трійка. П'ять.
М'яч. Підніжка. Гіпс. Ліжко.
Бійка. Кров. Розбитий ніс.
Двір. Друзі. Тусівка. Форс.
Інститут. Весна. Кущі.
Літо. Сесія. Хвости.
Пиво. Горілка. Джин із льодом.
Кава. Сесія. Диплом.
Романтизм. Любов. Зірка.
Руки. Губи. Ніч без сну.
Весілля. Теща. Тесть. Капкан.
Сварка. Клуб. Друзі. Склянка.
Будинок. Робота. Будинок. Родина.
Сонце. Літо. Сніг. Зима.
Син. Пелюшки. Колиска.
Стрес. Коханка. Постіль.
Бізнес. Гроші. План. Аврал.
Телевізор. Серіал.
Дача. Вишні. Кабачки.
Сивина. Мігрень. Окуляри.
Онук. Пелюшки. Колиска.
Стрес. Тиск. Постіль.
Серце. Нирки. Кістки. Лікар.
Промови. Труна. Прощання. Плач.

(с) Ігорь Агліцкій., 2001.

Василь Семенович Стус

Василь Семенович Стус (6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області - 4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино, Пермської області)

Василь Стус був одним із найяскравіших представників руху шістидесятників на україні. Цей літератор, перекладач, прозахисник боровся проти тоталітарної системи й у решті решт був заморений нею, але справа його життя вижила й перемогла.

Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994—95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…». Державна премія ім. Т. Шевченка 1993 (посмертно).

За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та інші. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»). У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету. Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури. Засновано премію імені Василя Стуса.

Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестнера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської - поезії Кіплінга; з італійської - Джузеппе Унґаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької - Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара. Перекладав також зі слов'янських мов.

26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

Радянський і пострадянський Новий Рік

Головною особливістю радянського й пострадянського Нового Року, безумовно, є той факт, що це, по суті, тотальне застілля з 29-го грудня по 15-те січня з невеликими перепочинками на те, щоб не померти від веселощів. Саме тому, правильність відмови від споживання алкоголю в цей час особливо помітна. Також, не зашкодить обережність і помірність у їжі. Все ж широта святкування приходу нового року, навряд чи передбачає термінову шпиталізацію в середині січня.