Правильна й доросла музика.

Все частіше й частіше чую як «російський шансон» іменують правильною й дорослою музикою. У чому ж полягає правильність і дорослість «російського шансона»?

Безсумнівно, правильність «російського шансона» у тому, що він нав'язує молоді кримінальну бравада, Каїнові цінності, «піднесене» ставлення до жінки, «поважне» відношення до держави й її представників, крутість куріння, алкоголізму, наркоманії й ще безліч «прекрасних» речей...

А дорослість «російського шансона» - це надзвичайна краса мелодій, що складаються із трьох нот, які так п’янко нагадують бліду тінь “Муркі”, зіграну автоакомпонементом дешевого китайського синтезатора, проникливість пропитих і прокурених голосів виконавців, що промовляють під «воістину божественну музику» разюче глибокі тексти з тонкою римою аля : фікуси - викусі й змістом, гідним найсвіжепофарбованіших парканів і стін у під'їзді.

Звісно, на тлі всього цього класична музика з її медитативним імперативом, виконанням, якому вчаться не один рік, сюжетами зі світового образотворчого мистецтва, міфології й літератури, - це просто дитячий белькіт на галявині. Еее! Ссиш ти, нє тупі, в натурє! Шансон - ета чьотко! Закажи авторітєтний рінгтон, пацан!

Автобус.

Раніше, коли автобусів було багато, ми не бачили в них чогось особливого, чогось цікавого. Зараз, в умовах настирливого засилля дорогих, вузьких і незручних для проїзду маршрутних таксі, автобуси, здаються дивом. У них так легко, водій не слухає радіо «Шансон» і не матюкається, люди їдуть спокійно й незворушно, мовчачи. Від автобуса буквально віє спокоєм і впевненістю в тому, що все буде добре. В автобусі всім завжди вистачає місця, навіть стоячі місця й ті - просторі! Автобус налаштовує на якийсь особливий серйозно-спокійний настрій, у ньому немає цієї метушливої нервозності, що завжди панує в маршрутках... Шкода, що автобусів залишилося так мало...

Гей, зомбі! Я вибираю життя!

Усім нам живим людям дане народження, але не всім нам дане життя. Більшість із нас або нидіють або існують, але аж ніяк не живуть. Зробивши всі плани на день, подивившись телевізор, поговоривши телефоном із друзями тощо, людина лише існує, а не живе. Вона ще одне із цих мільйонів сірих зомбі, імена яких забувають навіть вони самі... Жити - це зовсім інше, жити - це не боятися бути собою, не боятися помилятися, не боятися бути яскравим і таким, що запам'ятовується, проводити час свого життя так, щоб не було ні краплі жалю про минуле. Ось воно - справжнє життя! Гей, зомбі! Я вибираю життя!

Лід

Ідеш по льоду додому, думаєш, як би не впасти, озираэшся на всі боки. Всі час від часу падають, а ти - ні. Всі час від часу розслаблюються, а ти - ні. Ти завжди дивишся під ноги, ні, не пишаєшся тим, що ти не падаєш, ти просто не падаєш. Не падаєш, тому що це - твоя природа.

Трамвай

Спритно караcкаючись донизу, спускається трамвай. Дивиться своїми круглими жовтими очами й начебто говорить: «Сідай. Не бійся! ». Ти хочеш по звичці поїхати на маршруткою, але в маршруток ока квадратні й бездушні, а в трамвая круглі й жовті - теплі, ніжні очі. Маршрутки білі, як лікарня або офіс, а трамвай ніжно червоний неофіційний... Стрибаєш у нього й по рейках швидко швидко, у зручному широкому кріслі, просторому напівпорожньому салоні... Встаєш, як у стар, компостуєш білетик і дивишся, як місто доганяє тебе за вікном, доганяє доганяє, а наздогнати не може...