Довгий час не міг зрозуміти: у чому ж полягає чарівливість
невеликих містечок і сіл. Вчора відповів собі на це запитання. Маленькі
містечка і села ще не стали постмодерними (а тим більше постпостмодернимі), в
них ще немає багатошаровості сенсу. Там все гранично зрозуміло і в цій зрозумілості
є певна поетичність, медитативність.
Щоменше населений пункт, то більше відчувається зв'язок із землею,
якимось духом провінційної України. Саме цей дух в свій час відчув Тарас
Григорович Шевченко у своєму вірші «Садок вишневий коло хати ...». У великому
місті ніколи не відчуєш такого спокою, такого приємного умиротворення від
визначеності.
Те, що деякі називають периферійної відсталістю, насправді, можна
побачити геть інакше, якимсь химерним мінімалізмом і консерватизмом у хорошому значенні
цього поняття. Один з найважливіших уроків провінційного життя - це урок
прикладного прагматизму. У провінції мобілізує не тільки нестача, але і
достаток. Нормальна людина з провінції завжди винахідлива і голодна (в непрямому
значенні цього слова).
Немає коментарів:
Дописати коментар