Музика юності

Завжди вважав довгі і смачні теревені на тему того, що якась музика може «чіпляти» тільки того, що ця музика - музика юності – цілковитою маячнею. Але ж ні , після того, як і я вже зрілий, я дійсно відчуваю, що це так. Раптово зловив себе на думці, я вкрай ностальгічно сприймаю музику американського гурту Лімп Бізкіт, здавалося б, я ніколи не був їхнім запеклим фанатом, але ж, факт. До того ж, ця ностальгія - напрочуд цікава, вона не про якихось людей чи явища, а, мабуть, власне про себе колишнього і неповторній атмосфері того часу, зрозуміло, що ані тодішнього себе, ані тодішнього часу вже не повернути. Ото такі маємо пироги.

 

Взагалі, дуже дивно бути дорослим і серйозним, особливо, коли це не маска, а факт і така поведінка стає для тебе настільки ж природньою, як і твій характер. Та я все-таки вважаю, що все на краще і від життя завжди можна отримувати задоволення. А зараз я ставлю собі Бізкітів: знову і знову віддаюся приємним почуттям безпосередній причетності до історії цього світу ... Власне, як і ж, до біса, приємні ці моменти музичної релаксації. Чудовий вечір для чудових думок і відчуттів! Так би завжди!

Про талант і творчість.

Чому не всі талановиті люди - творчі, не всі творчі люди - талановиті. Творчість - це шлях, спосіб життя, окреме місце в суспільстві. Далеко не всі талановиті люди готові і навіть хочуть розвиватися саме цим шляхом.

 

Також врахуємо, що далеко не всі, хто хоче жити творчо - талановиті. Ось так і виходить, що маємо співаків без голосів і слюсарів з вокалом співаків. Різниця між ними в тому, що співак ладен дати тур країною, а слюсар готовий хіба що "підірвати зал" на якомусь черговому ікс-факторі, а на більше його не вистачить...

 

Який висновок? Якщо відчуваєте себе в богемі, як в своїй тарілці, то варто спробувати стати артистом, а якщо ні, то ні. На щастя, в житті дуже багато фахів та напрямів і на сцена – це не єдина можливість. Талант - це не аванс майбутньому артисту, а певна даність.

Проводьте меньше часу за комп'ютером!

Дуже багато хто зараз ниє, які вони вбогі і нещасні, а самі майже всю добу в Інтернеті та ще і з комп'ютера. Їм часом ніхто не казав про шкоду пасивного життя? Вони і справді думають, що постійно "стирчати" за комп'ютером - це продуктивно? Вони серйозно вважають, що все можна вирішити завдяки Інтернету без реальних зустрічей? Дійсно думають що переглядаючи сотні відфотошоплених світлин вони  зможуть стати красивими та стильними? Або думають, що по вилуплюючи очі на худеньких стануть стрункішими?

 

Ні, мої любі, ні. Треба діяти, а не витріщатися в монітор і скиглити. Якщо Ви до такої міри не дисципліновані, то сідайте і подумайте, що треба змінювати, все записуйте. Як тільки занотували - дійте. Ниття в особистих повідомленнях в соціальних мережах, в блозі, або на форумах поступу не сприяє. Зробіть крок! Чіткий і впевнений! Ну ж бо!

Новий рік - чудовий варіант старту.

Більшість людей на Новий рік  кілька днів просто пиячать. Але ж саме зараз чудовий час подумати про те, а чи правильно ти прожив цей рік і що потрібно змінити. Подумати без того, щоб хвилюватися з цього приводу або карати себе за те, що все трошки не так, як треба.

 

Та, втім, для цього не бажано пиячити або зустрічати Новий рік з малознайомими людьми. Не втрачай можливості спокійно абстрагуватися від себе повсякденного і постаратися оцінити все з боку. Зима цього року - справжня, так, на вулиці трохи морозно, але ж зимову прогулянку нічим не замінити.

 

Одягнися нормально, побудь з собою наодинці - послухай себе більше, ніж зазвичай. А друзі? Якщо вони є, то вони допоможуть виокремити складно помітні деталі. Не виключено, що порадять щось варте. Чи не закінчуй цей рік нерозумно і без користі. Хай тобі щастить і з Новим роком, друже мій!

Просвітництво від соціальних мереж?

Мені пригадались 90-ті і в голові з’явилась доволі свіжа думка. От зараз модно лаяти Інтернет і соціальні мережі, а же ж саме вони змусили бидло масово читати і писати. Я-то ще пам'ятаю бидлоту кінця 80-х і бидло 90-х, коли Інтернет не був масовим і я чудово пам'ятаю, що писали вони ще гірше, ніж ті, з кого зараз кепкують ґрамар наці. Репостерство, як явище з'явилося відносно нещодавно, але ж бидляки і бидлячки все одно читають те, що репостять, чи не так? Більше того, навіть серед такої публіки вже вважається нечітким не бути в соціальних мережах. Тому, як мені здається, нехай і з утилітарною метою, але бидло стало більше читати і писати, а хіба не це треба всім розумним людям? Сьогодні вони вчаться читати і писати, а завтра гляди і соціалізуються нормально!  Та це все мрії, звичайно, але факт є факт: раніше бидло менше читало і писала, а зараз - більше.

Не зменшуючи темп...

Доводиться звикати до того, що все треба робити в шаленому темпі. Особливих зупинок і особливого часу на щось вже просто немає. Це не добре і не погано, а просто факт. Скаржитися мені зараз на щось гріх, але темп - максимально швидкий. Між сполученням робота-дім-робота тільки іноді бувають невеличкі проміжки часу на відпочинок. Часу на шахи катастрофічно не вистачає, але, я вже вплів їх у типовий розпорядок дня. Чомусь саме тоді, коли я став дуже зайнятий мене стали активно усюди запрошувати. Що ж? Я ,звісно, радий, та тільки нікуди вже не піду. Зараз буду виповзати кудись рідко, але надякісно. Власне кажучи все. Всі новини.

Коментити твій ЖЖ...

На початку 2000-х я б дуже сильно розсміявся, якби мені сказали, що я буду ностальгувати за цим часом.  Однак факт є факт. Особливо останнім часом, я часто згадую часи пізньої школи та раннього університету. Тоді все ж дуже багато речей були геть іншими, особливо в Інтернеті. Саме з тих часів у мене залишилася звичка до користування електронною поштою, АйСіКйю та ЖЖ. Зараз перше перетворилося на спамопомийку і здебільшого робочий інструмент, а друге і третє поступово стають частиною історії.

 

Так, час невблаганний. Я дивлюся до своєї стрічки друзів у ЖЖ і розумію, що пішли майже всі і це назавжди. З АйСіКйю те саме ... Нависає тиша, яка тисне. Думки про минуле життя починають бути не милими, а зловісними ... На внутрішньому Вінампі грає "Якось треба ж жити - хліб жувати, воду пити, хворіти, ковтати драже, коментити твій ЖЖ, Настрій тримати на восьмому поверсі. Знати б хоча б де ти, з ким ти, чи тепло там, я на твоїй планеті ... Слати б тобі конверти, як Кай Герді, кубики з льоду прямо в нікуди...

Куди я знову зник?

Так вже сталося, що останнім часом мій життєвий шлях є звивистим як ніколи до цього. За останні два роки мені вже чотири рази доводилося перебудовувати своє життя і переглядати своє ставлення до нього, дуже сподіваюсь, що цей, четвертий, раз вже був таки останнім. Часу катастрофічно не вистачало навіть на спання, так що блоґінґ, навіть у форматі попередніх записів у блокнот, а потім перенесення цього всього в блоґи був неможливим. Зараз я вже тотально перебудувався і повертаюся до активного і регулярного блоґінґу.

 

Природно продовжую займатися собою і в духовному, і у фізичному аспектах.  Останні успіхи в спорті мене приємно дивують, але вимагають ще більше відповідальності, а значить і часу. Мені важко, але, я не скаржуся і роблю все, щоб впоратись. У творчому плані спостерігається тривалий застій, але, я знову  ж таки сумую й продовжую творчій пошук, пишу чернетки ... Мені  відтепер остаточно подобається жити швидко, коли живеш хутко і відпочинок завжди приємніше. Дорогі друзі, бажаю вам бадьорості, оптимізму та успіхів!

Цей пост буде здаватися скигленням, але то не зовсім так. Справа в тому, що навіть, якщо Ви не ниєте, то все одно так виходить, що або хтось, або ж власне Ви не виконуєте обіцянок. Ми не будемо заглиблюватися в причини невиконання обіцянок, а зупинимося виключно на наслідках, які, в більшості випадків, не сприймаються нами, як катастрофічні, але є такими. Отже, обіцянки бувають двох типів: собі та іншим. Якщо Ви брешете собі, то Ви не розвиваєтеся, як особистість, а якщо брешете іншим, то ніколи не будете жити впевнено і спокійно.

 

Невиконання обіцянок - найбільша форма брехні, тому що, коли людина щось обіцяє, то вона навмисно підкреслює важливість того про що вона обіцяє, а значить зобов'язана виконати і в пріоритетному режимі. Не можете щось виконати, і виконати швидко і добре, то просто не обіцяйте цього!

 

У кожної людини повинні бути слова найвищої важливості, які вона каже рідко, але ні в кого не виникає сумнівів щодо правдивості цих слів, якщо Ви завжди виконуєте свої обіцянки, або принаймні максимально намагаєтеся так чинити, то у Вас є такі заповітні слова , які в деяких випадках можуть зіграти для Вас в якості козиря.

 

 Не все в цьому житті варто робити хутко, от і обіцяйте повільно, з труднощами, але якісно і надійно. Одна людина слова завжди краще десятка пустомель. Давайте не будемо смітити словами, а особливо обіцянками, будемо цілісніше і відповідальніше, будемо ще більше поважати себе і тих, хто вартує наших обіцянок!

Трохи радості для інтроверта.

Знаєте, а все ж, іноді, страшенно приємно бачити навіть не друзів, а просто приємних людей. Неважливо чи потрібно для цієї зустрічі працювати чи ні, але і в цій атмосфері чудово відпочиваєш від тягаря буднів і важкості творчого застою... Люди, які раді тебе бачити, які багато чого хочуть тобі розповісти і послухати тебе. Це все дуже приємно. Не те, щоб є потреба уваги і розуміння, радше треба певний простір для обміну ідеями, не чистими, а такими, на рівні задумів, але живими ідеями.

 

То, що ще? Звичайно ж, з такими людьми приємніше за все зустрітися творчій атмосфері. Скажімо, в атмосфері творчої роботи. Коли всіх вас об'єднує щось одне, те що кожен з вас бачить зі свого кута зору. А потому всі ці кути зору наче змішуються, та й виходить щось неповторне ... Таке загальне і рідне для всіх. Зрозуміле всім. Дякую!

Гармонія тіла і духу.

Ні, панове, все ж без гідної уваги до тіла і душа ніколи не буде гармонійною. Багато речей все ж цілковито матеріальні і жодні духовні практики потреби підтримання ефективної працездатності тих матеріальних речей не скасовують. Так, може бути пріоритетним як тіло,  так і дух, але розвивати треба і те, і те, розвивати постійно і якісно.

 

В умовах сучасної цивілізації більшість з нас мало рухається і тому для нас ідея розвитку та активізації тіла лунає досить дивно. Але ж дивно не означає неправильно, чи не так? Тим паче що регулярна і правильна фізична, тілесна активність подовжує життя. Погодьтесь, хочеться жити, і довго, і добре, і щасливо ...

 

А яке може бути щастя, якщо Ваш організму застоюється? Так, безсоння, яке зустрічаємо сьогодні, дуже часто пов'язане якраз з тим, що людина просто не дає своєму тілу того фізичного навантаження, якого йому треба, а, отже, не знімає нервову й інтелектуальну напругу. Поважайте же не лише свою душу, але й тіло, тоді і вони будуть поважати Вас і вести Вас до успіху коротшими шляхами.

Мінімалістичність щастя.

А щастя – все ж річ мінімалістична. Хто би і що би, не казав, а щастя завжди можна чітко і зрозуміло, просто сформулювати. Просто висловити, втім вкрай непросто його втілити у життя, воно чимось нагадує тонку і гаданий неможливим витвір майстра-ювеліра. Щастя замало просто зрозуміти, потрібні роки, аби його досягти і роки не суто очікування, а роки активної роботи над собою і своїми навичками.

 

Саме тому щастя і так цінують, так, дуже рідко та, воно може бути випадковим, але воно може бути випадковим тільки вкрай швидкоплинно, якщо ви хочете довгого та міцного щастя, то це буде тільки результатом чітко спрямованої і титанічної праці. Важливо бути героєм не одного разу, а щодня. Постійність - це обов'язкова умова довготривалого щастя, але сталість має бути в активності.

 

Якщо простіше то, міцне щастя - це довготривале застосування правильних принципів і цінностей у напрямку досягнення головних цілей. Щастя мінімалістичне саме тому, що головних цілей в жодному випадку не буває багато, якщо ж вам здається, що їх багато, то ви плутаєте цілі з примхами, розберіться в собі трохи краще.  

Атмосфера інтелектуалізму.

Проглядає жахлива закономірність. Дуже багато дорослих і серйозних людей давно випали з певної атмосфери інтелектуалізму. Вони інтелектуально дрібнішають роками і навіть десятиліттями. Їхні попередні завоювання в царині інтелекту поступово тотально зникають. Я гадаю, що тут проблема саме в тому, що вони припиняють прагнути до атмосфери інтелектуалізму. Їхні заняття і те, як вони витрачають час стають все простіше і простіше, вони неймовірно віддаляються від будь-якого, навіть масового мистецтва. Я дуже радий, що мені вдається не випадати з цієї атмосфери, рідні та близькі люди завжди можуть розповісти щось нове і цікаве. Мені здається, що в жодному разі не можна забувати про розумне, мудре і гарне. Якісне середовище значно сприяє самовдосконаленню. Навряд чи хтось із нас дійсно думає, що самовдосконалення - то міф і дурниця.

Суспільство бовдурів, нездар і ледарів.

Головна біда більшості країн другого і третього світу в тому, що там постійно відбувається негативна селекція. У таких країнах постійно зростає кількість бовдурів, нездар і ледарів. Особливо цьому сприяє безнадія в царинах вартості та примітивність праці. Активність і амбіційність по таких місцях замінюються пасивністю і стадністю, нормою стають сірість і непоказність. Як у таких умовах залишитися прогресивною людиною? Просто не робіть «як усі» і не думайте «як усі». Звісно, умови в таких країнах в кожній різні, але одна з найважливіших умов - універсальна, намагайтеся конкурувати не тільки на національному, але й на міжнаціональному, а краще навіть на міжнародному рівнях!

Не працюєш? Не скигли!

Головний урок занятть спортом - щоб стати справді великим чемпіоном треба не просто мати здібності й талант, але ще й щодня серйозно працювати. Саме так, той же ж  Каспаров, як і будь-який «простий смертний» шахіст працював над собою, як в площині гри, так і в площині фізичної та моральної форм. А у нас люди як позвикали? Зроблять щось і хочуть, щоб це щось все життя давало їм успіх. Але ж, так не буває! Якщо придивитися до успішніших людей, то вони, в першу чергу, активні і неймовірно діяльні, вони багато працюють, не дивлячись ні на що.

 

Вони не скиглять і не чекають, коли то можна буде ухилитися від своєї роботи, або перекласти її на когось іншого, вони йдуть і виконують свою роботу. Ось і ми  маємо кожного деня вбивати в собі лінь, повинні працювати більше і ефективніше, тому що це, в першу чергу, робить кращими власне нас. Потрібно відмовлятися від стереотипів просиджування штанів і марнування життя. Штани треба протирати, а не просиджувати, а життя треба жити, а не марнувати. Яка мораль? Не працюєш? Не скигли!

Напів знайомство та напів дружба.

Ось чого я ніколи не зрозумію, так це напів знайомства та напів дружби. Навіщо відбувається знайомство? Мені здається, що воно відбувається саме для того, щоб людина вже не могла сказати: «Ви взагалі хто такий, я Вас не знаю і не можу Вам допомогти». Не хочете з кимось знайомитися, то і не знайомтеся, Вас ніхто не змушує. Це неввічливо? Аж ніяк!

 

Будь-яка відмова не може бути неввічливою початково, бо ж це Ваш вибір і Ваша відповідальність, а значить, іншим людям вона аж ніяк не заважає (не псує життя сам як така). Але, повернемося до напів знайомства та напів дружби. І знайомство і дружба - це взаємовигідна співпраця, просто на різних рівнях.

 

Як Ви вже познайомилися, то будьте ласкаві допомагати знайомим людям, а вони допомагатимуть Вам і жодним чином інакше. А тепер згадайте ті приголомшливі випадки з Вашого життя, коли Вам потрібна була допомога, а друзі та знайомі просто ігнорували Вас. Що це? Ось це і є напів дружба і напів знайомство, вони хочуть брати щось від Вас, але нічого не хочуть давати Вам натомість. Робіть правильні висновки про таких людей і не ставтеся до них серйозно і зі свого боку.

Що це таке? Де я запропав?

Власне нічого дивного. Я просто граю на півфіналі чемпіонату міста Запоріжжя з шахів. Як Ви розумієте, рівень там - доволі високий, а тому потрібно і готуватися до ігор, і дотримуватися режиму, не те, щоби не було часу писати про враження і думки, просто особливо якось і немає  цих самих вражень і думок (окрім тих, які стосуються шахів ). Перепрошую, але, що є, то є. До речі, мені було неймовірно приємне те, що в першому турі я потрапив на першу дошку і тому викрашаюся на єдиній фотографії-ілюстрації до звіту з події.  Світлину додано.

Як перемогти лінь?

Як перемогти лінь? Насправді відповідь напрочуд проста. Збільшуйте кількість своїх регулярних обов'язків. Як тільки у Вас з'явиться хоча б три-п'ять серйозних і регулярних обов'язків Вам просто стане ніколи лінуватись. Саме так «розумнішають», наприклад, хулігани, коли у них з'являються діти. Вам же ж заводити для викорінення лінощів дітей - геть необов'язково, просто живіть більш усвідомлено.

Насолода від усамітнення.

Цей світ, це життя - вони занадто сповнені метушні, шуму, марної та виснажливої боротьби незрозуміло за що і незрозуміло навіщо. Байдуже наскільки людина сильна, її втоми ніхто не скасовував. І, якщо Ви втомились, то Ви не здались і не ослабли, Ви просто втомились і Вам потрібно відпочити, щоб з новими силами знову піти до борні. Вам потрібно відпочити від Вашого повсякденного життя, від того, що втомило Вас монотонністю і одноманітністю. Що Вам з цим може допомогти? Їжа та напої, та інші плотські речі допомагають вкрай слабко ... Послухайте, Вам просто треба усамітнитись. Усамітнення - це універсальний спосіб зняти будь-яку напругу незалежно від того в кого або у що Ви вірите.

 

Усамітнення - це така абсолютна фізична та розумова тиша. Бездоганно-гарний штиль, можливість зібрати з друзок сотень розбитих думок щось цілісне і чудове, подумати про те, що йде не так, як би Ви хотіли і в чому Ви навпаки досягаєте успіху. Усамітнення - це один з кращих шляхів досягти гармонії з самим собою. Домовтесь з собою, переможіть себе і тільки тоді перемагати інших і перемагати глобально буде дійсно легше. Насолода від усамітнення - неповторна, у нього стільки ж напівтонів, скільки напівтонів у Вашого настрою. Особливо ефективне усамітнення в гарних місцях, адже, ми так рідко споглядаємо доступні нам гарні місцини ... Іноді треба просто зупинитися, усамітнитися в якомусь мальовничому місці і все погане піде.

Дивне почуття.

Іноді хочеться виїхати не закордон, а кудись в глушину. Подалі від усього і від усіх, ближче до природи. У мене ніколи не було селянської тяги до землі, але мені це справді приємно. Сільське життя - геть інше. Таке враження, ніби в селі паралельно з сучасністю повногрудо дихає вічність, в місті цього ніколи не відчуєш.