Конфлікт бажання й обов’язку знову зачепив мене

Конфлікт бажання й обов’язку знову зачепив мене. Розум підказує, що перемогти повинен обов’язок , душа - бажання. Цей внутрішній конфлікт мучить мене, але він - неминучий. На жаль - неминучий... Як не крути, але, або корисно, або приємно. Тільки одне із двох. Знову лише одне із двох... Завжди - одне із двох...

Абандон замість тихого вечірнього променаду.

Зустрів було, одного свого друга, який як я прагнув урізноманітити сірі робочі й навчальні будні. Пішли прогулятися по місцях « бойової слави» і зайшли на занедбаний цементний завод, той що під Палацом піонерів. Десь з годину повешталися по залізобетонних конструкціях різного формату й розміру, мали щастя бачити сліди перебування представників різних субкультур у цих пенатах безхатченків. Жалів, із приводу обміну млосного вечірнього променаду на невеликий абандон похід не мали.

Кладовище на Хортиці.

Коли часто їздив на Верхню Хортицю через греблю - кілька разів бачив кладовище на острові Хортиця, на пагорбі, прямо біля берега Дніпра. Ось, сьогодні заглянув на Січ і прямо поруч із нею, трохи нижче, відвідав це кладовище.


Взагалі – просте кладовище радянської епохи (поховання, переважно, починаючи з 1967 року), однак, цікавими були розташування,


кілька занедбаних могил й атмосфера. Вона була - спокійною й філософською, та віяла вічністю навіть через весну й спів птахів.

Навіщо пишуть щоденники?

Навіщо пишуть щоденники? Існує мудрість, що навіть найтаємніші, секретні й особисті щоденники пишуть задля того, щоб їх, зрештою прочитали. Що ж це виходить? Щось на кшталт духовного й інтелектуального стриптизу? Цікаво... До речі, а може це просто банальне бажання виговоритися? І, по суті, однаково, хто почує, аби тільки почув... А папір, він жеж всіх вислухає... Тоді, виходить що щоденник люди пишуть для себе. А інші все одно, рано чи пізно, його читають із пустої цікавості...

Рятує тільки молитва...

Давня темрява знову підступає до серця. Небо - перестає бути блакитним, сонце - яскравим, помічаєш тільки зло й усяку мерзоту. Чергуються злість й апатія. Жити - неприємно й, навіть, огидно. Від самого дна спустошення рятує тільки молитва й читання Біблії, поки, слава Богові, рятує.

Весняний реалізм.

День почався просто прегарно. На вулиці вже тепло, навкруги - зелень, пташки співають. Весна прийшла! А ось ще й моєю улюбленою ваніллю з найближчого хлібозаводу понесло. Так радісно, так добре. Приходжу додому, американські знайомі в Twitter пишуть: «RIP Kurt Cobain April 5, 1994». Спочивай з миром Курте, шкода, що тебе немає з нами в цей чудовий день.