Вторинність…

Моє зацікавлення культурою та побутом Молдови привели мене до  шоу «Оно же Show.», яке, майже ідеально, копіює українське шоу «незручних» запитань - «Дурнєв +1». 3’явилась думка про те, що  наші та  молдавани просто взяли цю ідею десь на Заході. Дуже вже помітна подібність підходів: пересічна зовнішність та нав'язлива поведінка ведучих.

 Я розумію, що це - мейнстрім і на розвивальний компонент тут акцент не роблять, а все - тільки заради розваги. Але, невже у нас в Україні мало своїх розумних людей і гарних ідей? Невже мало розумних людей в Молдові? Чому всі, головно, один у одного копіюють?

Новий рівень літературного процесу в Запоріжжі

Те, що відбулося за останній рік - неймовірний прорив, якісний стрибок у розвитку незалежного літературного процесу Запоріжжя. Я висвітлював більшість більш-менш цікавих і різних за  концепціями заходів міста Запоріжжя. Тенденція така,що «офіційний» літературний процес, як тривав так і триває, головним чином, у межах заходів Спілки  письменників України й маловідомих літературних об’єднань «старої школи», незалежний жеж, раніше представлений, головно, слем рухом і незначно, альтернативними творчими об'єднаннями сильно змінився.

Тепер можна сміливо затверджувати про занепад слем руху й уливання його  найяскравіших представників у події, які влаштовують нові альтернативні творчі об'єднання. З нових альтернативних творчих об'єднань варто виокремити такі: «Своєрідне Коло», «Нелітературні зустрічі», «Цинамон», «Літ П». Якщо раніше альтернативні творчі об'єднання проводили, головно, оупен-ейри або ж брали участь у фестивалях, то сьогодні закріпившись у кав’ярнях міста вони почали функціонувати набагато ефективніше, ніж раніше в місті заклекотіло літературне життя. Саме завдяки цим об'єднанням дебютує дуже багато  літераторів і музикантів-початківців.

Подібно до США і Європейських країн, жива, нова література, стає інтелектуально-розважальною, з тією лише відмінністю, що, наприклад у США в кав’ярнях і клубах улаштувався слем рух у нас - нові альтернативні творчі об'єднання, що пропонують публіці в більшою або меншою мерою смачний коктейль із музичної й літературної творчості.

Однак, всеж відзначу, що незважаючи на прогресивний характер й активність низки нових альтернативних творчих об'єднань, їхній лідер у Запоріжжі - Літклуб 99, як стояв, так і стоїть окремішно, будучи, поза сумнівами, абсолютним лідером. Адже Літклуб 99 уже давно вийшов і міцно стоїть на республіканській літературній арені, чого новачкам, ще треба досягти...

Декілька слів...

Нарешті затяжний й, доволі малоприємний, період перевантажень і мікроблогінгу, схоже, добіг кінця. Нарешті я можу написати у свої основні блоги. Хоча, взагалі-то, писати й нема про що. Більшість подій, що відбуваються у Запоріжжя - нудні й не варті огляду. Життя ж - досить рутинне, звичайно, не без маленьких радощів, але писати про них по блогах, якось - зайве... Так що, от, власне й нема про що писати, хоча, вчора виступив на поетично-музичному вечорі «Замітки на полях 2», але про цю подію - в іншому пості.

П'ятниця, 10 серпня: Василь Пузанов (Cothurnatus) + БУККРОСИНҐ

Увечорі 10.08.2012 відбувся мій сольний, годинний виступ з авторською поезією й прозою та презентацією буккросинґу від ТО «Цинамон». Захід проходив у чудовій лаунжевій кав’яоні - «Крем». На заході було біля 30-ти людей, але ніхто не пішов раніше завершення й усі залишилися задоволені. Почався мій сольний виступ традиційним цинамонівским вітання й презентацією буккросинґу в Запоріжжі від Жені Кондратенко. Потім, я «відпрацював» годинну програму з невеличким антрактом і закрив вечір усе той жеж Женя Кондратенко, якого я попрохав почитати трошки своєї творчості, щоб, якось «розрідити» надмір моїх праць у цей вечір.

Про хіпстерів

Хіпстери - у США 1940-х років шанувальники джазу, особливо бібопа, що набув популярності на початку 1940-х. Хіпстер переймав спосіб життя джазового музики: одяг, сленг, уживання марихуани й інших наркотиків, іронічне ставлення до життя, саркастичне гумор, добровільна бідність й послаблені норми сексуального життя. Назва утворилася від колоджазового слівця «hip» (раніше «hep»), що значило «той, хто в темі». Хіпстер - у наш час звичайно вживається в сенсі «забезпечена міська молодь, що цікавиться елітарною закордонною культурою й мистецтвом, модою, альтернативною музикою й інді-роком, артхаусним кіно, сучасною літературою тощо». Більшість сучасних хіпстерів, на жаль, мажори й фальшиві інтелектуали. Їхнє захоплення чимось, зазвичай, не більше, ніж мейнстрим у їх тусовці, данина поточній моді субкультури хіпстерів. Хоча, якщо хіпстер «справжній» - те це, дійсно вражаюча особистість. «Справжні» й адекватні хіпстери, переважно - англісти або Indie музики, вони просто так живуть, їм дійсно подобається тематичний спектр субкультури, субкультурний дрескод, субкультурний спосіб життя. Більшість не люблять хіпстерів у принципі. Але я думаю, справа не в субкультурі, а в тім, що й готик хвиля й эмо хвиля й хіп хвиля - всі надто позерські й у всіх трьох випадках, реально, просто "за лісом дров не видно". Санкт-Петербургський блогер corpuscula пише: «Хіпстеры протистоять культурному мейнстріму, не маючи при цьому жодної чіткої життєвій позиції або ідеології, а орієнтуючись тільки на смак і відчуття - це круто й це ні. Оскільки поняття "крутості" украй розмите, то визначити в цілому коло їхніх вподобань важко, а можна тільки перелічити об'єкти, які на даний момент є крутими. Якщо в хіпі або панків, приміром, можна описувати з погляду проголошуваної ними ідеї, а можна обійтися простим описом "волохаті" або "у шпильках і з ірокезом", то для хіпстерів перше неможливо, тому на питання, хто такі хіпстери, частіше за все відповідають "ну це такі, у скіні, з айподом, вони ще в Солянку ходять". Справа ще ускладнюється тим, що хіпстери не створюють жодного свого культурного продукту, а тільки споживають, вибираючи із загального потоку те, що підходить під визначення "круто" і випадає зі сфери інтересів більшості. Напевно серед ваших знайомих була людина, що з'являвся з випнутими очами, трясучи яким-небудь новим записом, - "Це крута музика, її взагалі ніхто не слухає крім мене!". Це імітація контркультури, у принципі цілком безпечна.» Я із цим твердженням згодний лише частково, тому що, об'єктивно, хіпстери дуже тісно пов'язані з англомовною музичною культурою й саме англомовним (найчастіше, британським) кінематографом. Тобто, певна подоба світогляду, все ж - має місце. Хіпстерська музика – все ж, до певної мери, оригінальна, це - переосмислення британської Indie музики, Britpop і британського pop rock шанувальниками з інших країн. Те, що хіпстерство не мейнстрім - це факт. Просто зараз іде хвиля хіпстерства, попсовому мейнстріму подобається хіпстерство, це визначає, доволі загальновжитковий, вид цієї субкультури на поточний момент...

Читання. Типи читачів.

Є злочин тяжчий, за спалювання книг. Наприклад - не читати їх. Рей Бредбері. Ніколи не припиняв дивуватися багатьом спадковим інтелігентам у яких ще діди й прадіди починали збирати бібліотеку, а вони нічого не читають. Не цікавляться ані наукою, ані художньою літературою, всі ці полиці з рідкими й часто-густо, ретельно відібраними, чудовими, книгами - виконують функцію додаткових декоративних меблів. Ще одного величезного пилозбірника. Причому, у цих людей зазвичай читають і батьки й бабусі з дідусями. А їм - не цікаво. Їм: погуляти, вконтактах посидіти, у комп'ютерні ігри погратись... Дивно, чому ці люди не цінують свій інтелектуальний розвиток? Може в них просто, свого роду, манія величі й вони думають, що осягли й знають все? На практиці вони, зазвичай, таки знають все, але вкрай поверхово... Втім, є й інший тип сучасних людей. У них бібліотеки - убогі, але зачитані до дір. Рівень володіння цією нехай і доволі невеликою інформацією такий, що людина може майже зі сто відсотковою точністю назвати не тільки книгу, але й сторінку, де згадується те або інше. Деякі представники такого фундаментального читання здатні вивчати великі книги на пам'ять, коли зустрічаєш таку людину, вона, мимоволі, викликає повагу. Що ж до мене, то я представник третього типу читачів. Читати мені цікаво і я розумію, як це важливо для саморозвитку й кар'єри, однак, далеко не завжди маю вдосталь часу на звичайне, не цільове, читання. От і виходить, що бібліотека в мене більш-менш, але от відсоток прочитаного й осмисленого з неї не такий уже й високий. Кривдно. Але, нічого, буду виправлятися.

Друга світова війна й Запоріжжя

22 червня 1941 року відразу після початку Великої Вітчизняної війни кілька десятків тисяч запорожців пішли на фронт добровольцями. 17 серпня 1941 року нацисти підступили до міста Запоріжжя, досить стійкий захист міста, тривав десь зо два місяці, аж до 4 жовтня. 18 серпня 1941 року німці, з метою найшвидшого узяття Дніпрогесу й греблі, якою й хотіли ввірватися до міста, улаштували прорив танками й моторизованими військами. Ворог прорвав радянську оборону на невеличкій ділянці фронту на Захід від Запоріжжя, мостом через «старий Дніпро» ворожим військам пощастило пробитися на Хортицю й підійти до Дніпрогесу. Захисники міста перемкнули гідроелектростанцію в режим самоспалення, і відійшли на лівий берег. Заразом підірвали залізничний міст-переїзд новим руслом Дніпра й фрагментарно - греблю. Потужний водоспад накрив певну кількість переправ нацистів, потопив кілька підрозділів ворога. Запоріжжя брали не якістю, а кількістю. Захисники крім активної оборони евакуювали підприємства міста - на схід країни виїхали 22 заводи загальносоюзного значення й близько 30 дрібніших підприємств. Крім того передислокували й навчальні заклади. 4 жовтня 1941 року майже відразу після виселення цінних робітників і технічної інтелігенції в Запоріжжя вдерлися війська нацистської Німеччини. У перші ж дні окупації запанував «новий порядок», уже відомий своїми: насильством, грабіжництвом, винищуванням населення. За два з невеликим роки окупації загинуло понад 44 тисячі людей. Однак, нацистам так і не вдалося реанімувати бодай якісь місцеві виробництва, партизанські диверсії не припинялися й були досить ефективними. Осінніми днями 1943 року радянські війська, нарешті, повернулися до Запоріжжя. У період з 23 по 25 вересня між Дніпропетровськом і Запоріжжям стартувало великомасштабне форсування Дніпра. Чотири дні запеклих боїв мали результат - від ворога була повністю звільнена лівобережна частина Запоріжжя, на жаль до цього моменту навіть житловий фонд був зруйнований на 90%, що вже казати про підприємства. Просто після зачищення, у місті відразу були розгорнуті відбудовні роботи. Ворожі ж війська - закріпились на правобережжі й обстрілювали, відбиту в них, частина міста. 14 жовтня 1943 року війська Р.Я.Маліновського максимально звільнили все Запоріжжя. Втім, лише до 30-го грудня нацисти відступили від міста остаточно.

Запоріжжя - місто, породжене Дніпрогесом.

В 1920 році в плані ГОЭРЛО було зазначено наступне: «...для обслуговування Придніпровського району, Криворізького району й північної частини Таврійської губернії запропоновано спорудити потужну гідроелектричну станцію в місті Олександрівську». Оптимальний проект будівництва Дніпровської гідроелектростанції розробив академік І.Г. Алєксандров. Уже в 1921 р. влада почала здійснення масштабного задуму, невелике повітове місто - Олександрівськ ( що виросло у свій час із фортеці Дніпровської лінії, побудованої за наказом російської імперської влади) було перейменовано на Запоріжжя - «те , що лежить за порогами». Ця назва - нагадування, що до будівництва в 1932 р. Дніпрогесівської греблі, ріка незручно перетинала скелястий південний край Українського щита, що закінчується порогами, що значно ускладнювали судноплавство, сьогодні деякі пороги - затоплені цілком. До слова, російська варіація назви - «Запорожьє», як топонім, ще кілька разів зустрічається на території сучасної Росії. Запоріжжя масово будують на початку 30-х років ХХ століття за єдиному генпланом: саме тому місто й просторе й зелене. План ГОЕРЛО передбачав не тільки, виключно будівництво електростанцій, але й спорудження інших промислових підприємств, а також сучасної, на той час, соціальної інфраструктури. Буквально виросли містоутворюючі підприємства: алюмінієвий комбінат (ЗАЛК), завод інструментальних сталей (сьогодні «Дніпроспецсталь»), «Запоріжсталь», коксохім, завод феросплавів, вогнетривкий завод. В 1939 році місто Запоріжжя стало обласним центром, на цей момент населення міста вже складалося з, по факту, народів усіх радянських республік, що осіли в місті. Приїжджі - були, головно, людьми, які відгукнулися на заклик брати участь у загальносоюзних будівництвах, що відбувалися тут. На міжнародних виставках у Парижі (1938) і Нью-Йорку (1939) саме Запоріжжя представило нові радянські міста. Втім, нехай і незначна, але яскрава, насамперед - архітектурна, історична спадщина Олександрівська збереглося в Запоріжжі й донині.

ФК «Металург» (З) знову в Прем'єр Лізі!

Не дивлячись на багатотонний песимізм багатьох запорожців і навіть деяких уболівальників запорізького Металурга, клуб відіграв цей сезон Першої Ліги Чемпіонату України з футболу на тверду оцінку - відмінно. Навіть за словами декількох тренерів команд-суперниць - команда Металург - рівня Прем'єр Ліги, загалом, без зайвої скромності скажемо, що так і було, навіть коли вона вилетіла в Першу Лігу й так воно й залишилося в цьому сезоні (величезне дякую менеджменту й тренерам, які не дали команді «розклеїтися», після прикрого зниження в класі). Що ж найбільше запам'яталося в цьому сезоні у вкрай не респектабельної, на перший погляд, Першій Лізі? У першу чергу - сильна й рівна гра. Так атак наш клуб, що традиційно грає від оборони й на контр-атаках, організовував зовсім небагато, але ці атаки були максимально якісними, відмінно працювали також захисники й голкіпер. Всі нарікання про те, що клуб, мовляв, втратив багато пунктів через не зіграність або молодість команди - дурниця. Не варто забувати, що футбол - гра складна й мало передбачувана, командна й результат найчастіше залежить не від конкретного гравця або гравців, а від команди, у цілому й інших факторів. Втрати пунктів - природні й неминучі. Молодь же показала себе просто чудово. Та й «стара гвардія» представлена - Олексієм Бєліком - теж добре зіграла.

Я чесно й з величезним задоволенням віддивився всі Інтернет-трансляції виступів нашого рідного. Хочу зауважити, що вперше за багато років я дійсно побачив чіпкий і самовідданий футбол, футбол справжніх бійців і чемпіонів. Приємно, що футболісти, крім своїх особистих кар'єрних амбіцій, розуміють, що вони захищають честь великого й потужного індустріального центру, працюють на престиж Запоріжжя куди більше, ніж будь-які представники місцевої влади. Окремо хочеться підкреслити те, що нарешті в запорізькому футболі з'явилися ефективні й результативні легіонери... Безумовно, успіх футбольного клубу «Металург» Запоріжжя можна розхвалювати ще довго, адже, друге місце в Першій Лізі - результат гідний. Від усього серця поздоровляю улюблений клуб з перемогою й поверненням у Прем'єр Лігу Чемпіонату України. Ура!

Перемивання кісточок екстравагантних випускниць, як символ остаточної дегенерації сучасної журналістики в СНД.

У той час як світова преса пише про актуальні економічні й соціальні проблеми, наукові відкриття, гучні злочини. Вітчизняна журналістика й російськомовна журналістика СНД ще й ще раз доводить свою жовтороту незрілість. Цього разу «сенсаційною» темою стали відверті/дивні вбрання українських випускниць. Чому ця тема спричиняє такий ажіотаж, адекватній людині, а тим більше журналістові - зрозуміти, просто, неможливо. Напевно, подібні випадки легких і плоских провокацій були й раніше, але всі чомусь мовчали й не ліпили із цього теми дня. А тепер, раптом, у цьому знайшли щось унікальне. Безліч талановитих митців: влаштовують виставки, презентації, різного штибу зустрічі й жодного журналіста там немає. Спортсмени: виграють призи, здобувають звання, піднімають престиж України й у них беруть інтерв'ю, буквально, раз на сто років... Скажете, що все це не сенсаційно? А все й не може бути сенсаційним! Головне завдання журналіста - інформувати і якщо в нього це не виходить робити якісно й цікаво - те нехай працює в іншій сфері, а не шукає «сенсацій» на кшталт відвертих/дивних убрань українських випускниць... Є в Україні люди, що не вміють доречно одягатися й що? Що в цьому нового? Або зайвий раз Батьківщину знеславити хочеться? Дуже прикро, що українська журналістика нагадує дурну маленьку дівчинку, яка всім розповідає гидоту про матір й ще й сама сміється з цієї гидоти. На жаль, вітчизняна журналістика, та й журналістика в СНД - деградує семимильними кроками. Якщо в усім світі розподіл на елітарну й масову журналістику, є чітким, то в країнах СНД «жовтизна» уже давно добралася до національних каналів телебачення, що крім висновку, про виродження серйозної журналістики, дає передумови казати про виродження серйозного споживача масс-медійного інформаційного продукту.

Літ П “Чорна людина”

Рідко буває так,що вечір присвячений якомусь літератору або літературному образу збирає геть різних людей і при цьому всім цим людям - украй цікаво й весело. Творчий вечір Літ П “Чорна людина” одне із кращих подій перед закриттям бара «Погрєбок» став саме таким вечором... У форматі поезія/музика виступило більшість активних творчих молодей нашого міста. Як Ви вже зрозуміли з назви, вечір був присвячений великому російському поету Сергію Єсеніну і його поетичному образу «чорна людина». З декорацій цього разу була колоритна петля, стілець на місці виступаючого й оригінальні ліхтарики - банки, загорнені в задироколені сторінки старих книг... Мінімалістично, але атмосферно й цікаво. Поетична частина цієї творчої зустрічі вирізнялася тим, що на суд публіки були представлені кілька версій прочитання вірша «Чорна людина». Найбільше запам'яталися виступи Луїзи Морган (образ і прочитання в дусі традиції «Серебрянного століття») і Антона Чешира (образ і прочитання в дусі Єсеніна, як його розуміють сучасники). Також виступили всі заявлені в афіші поети, не дивно, що в цей вечір особливою популярністю користувалися вірші з легким присамоком бешкетництва й вульгарності, також, філолофсько-ліричні речі... У плані музики теж був певний і досить сильний «розкид». Зі сцени звучали, як навпівакустичний гумор, так й авторська пісня й, відверто рокові композиції... Музика в цей вечір, втім, як і нетематична поезія була - на будь-який смак. Не дивно, що навіть не дивлячись на, часом уже надто бурхливі захвати. Загальна атмосфера заходу була приємною, дружньою й радісною, як і личить будь-якому нормальному творчому вечору. Почавшись філософією й самокопанням цей захід закінчився нестримними веселощами. P.S. Так, після тривалої перерви, я повернувся до активного блогінгу, чекайте цікавих оновлень найближчим часом...

Передвесняне культурне Запоріжжя

Напередодні повнокровної весни культурне життя Запоріжжя дещо сповільнилося, напевно, щоб «рванути» з новою силою. Крім усіляких, доволі регулярних і нудних подій у нашому місті, періодично, відбуваються, досить цікаві виставки картин і нетривіальними подіями радує літературна частина богеми.

Хоча, місцева преса, на жаль, категорично не хоче на все це зважати, воліючи писати й мовити про: аварії маршрутних таксі, віднесених на кризі рибалках, труднощах ведення домашнього господарства й інших, неймовірно глибоких, істинно філософських, унікальних й інтелектуальних речах...

А дарма. Дуже приємно наголосити на тому факті, що в Запоріжжі з'являється все більше й більше справжніх літературних товариств. Напевне, через відсутність організованого літературного менеджменту, вирішення труднощів з рекламою й PR концептуальних літераторів стали вирішувати шляхом самоорганізації, що загалом - правильно й заслуговує на хвалу. Останнім часом був на кількох вечорах поезії - відзвітуюся найближчим часом, тому що солідно завантажений по роботі.

Літ П. Вступ.

Слово «самодіяльність» завжди лунає претензійно, несерйозно, великою мірою іронічно. Однак, практика доводить, що далеко не все, що робиться своїми руками й силами - настільки кепсько й не фахово. Багато чого залежить, мабуть, від, власне, цих рук, від їх вміння й працьовитості, старанності.

Літературне підвіконня, як, свого роду, відкрите літературне товариство існує вже досить давно, але одна справа - закриті заходи у форматі «тільки для своїх», а інше - відкрите дійство на яке можуть потрапити зовсім чужі люди й, навіть, замайнути преса.

Саме такий, відкритий, захід і було влаштовано зусиллями активу літературного підвіконня. Будь-який вихід на справжню сцену - це, завжди, досягнення й, навіть, малі сцени - це геть інший рівень подачі й якості матеріалу, зовсім інші, вищі вимоги до тих, хто виступає. Тобто, було надзвичайно важливо не помилитися в людях, «зробити ставку» на тих, хто дійсно здатний виправдати довіру й, у людях, все-таки не помилилися. Багато хто не тільки охоче став готуватися до виступу, а ще й звпросив до виступу своїх творчих друзів: літераторів і музикантів, зробивши програму вечора ще насиченішою.

На цьому виступі був надцікавий список учасників: у ньому не було «середнячків», були винятково люди, які давно й добре себе показали й дебютанти. І, як не дивно, якщо й можна було мати до когось претензії, ніяк не до дебютантів.

Це «маститі» з апломбом і патетикою, без належного оголошення,натякаючи на неосвіченість зали, читали публіці класику російської літератури; були, геть не сценічно, одягнені; читали зі свого репертуару, те - чому в обід - сто років; дозволяли собі скандалити й вимагати перестановки «їх величностей» на більше ранні місця в програмі.

«Молодь» не була настільки «великою», але й не була отетерілою й переляканою, вона мала на сцені природній вигляд, була невимушеною, світлою й приємною. Нехай тексти багатьох дебютантів точно не дотягали до рівня «знаних», але в подачі дебютанти, цього разу, однозначно дали набагато більше.

Якщо казати в цілому - жодного відверто провального виступу не було - і, цей факт, незаперечна перемога організаторів. Також, варто згадати, що програма, навіть незважаючи на всі зміни, залишилася збалансованою й публіці не було нудно.

Відмінно спрацювали й музики. Будучи, певною мірою розважальним окремішним явищем, виконавці були досить цікаві й оригінальні, щоб вибороти увагу зали, всі без винятку якісно віпрацювали свої програми. Наявність кількох бісів, більш ніж для одного артиста — дуже промовиста.

Складно зрозуміти, що намагалися відбити ретро декораціями на сцені дизайнери заходу, але все вийшло дуже мило й по-домашньому, тепло й затишно, натхненно. Дбрим був і контингент відвідувачів, більше півсотні дійсно зацікавлених сучасною літературою людей - це дещо неочікувано й втішно. Навіть, здебільшого, традиційно зарано зникаючі й дужу провільно оприлюднюючі знімки фотографи, навряд чи змогли зіпсувати приємне враження від вечора живих й актуальних літератури й музики нашого міста.

Нелітературний з'їзд №4

Усі, хто читає мій блог і знає мене особисто - у курсі, що незаслужені дифірамби співати я не схильний, так само як і не схильний незаслужено поливати когось або щось брудом. Так от, якщо й не буду об'єктивним, то, принаймні, постараюся бути таким.

Так, уже, вийшло що літератори, художники й музики нашого міста, роками, «групкувалися» нарізно - цей факт, безсумнівно, пригнічував. Головним плюсом стало саме те, що організатори нарешті зібрали всю творчу братію разом і не тільки зібрали, а ще й мотивували на свідому підготовку до заходу. Що, безумовно, було завданням непростим, а тому його виконання - значне досягнення.

Подальший «розбір польотів» проведемо по таких пунктах: образотворча частина, музична частина, літературна частина, атмосфера, заклад.

Образотворчу частину готували заздалегідь й дуже якісно. Художники й фотохудожники, що працювали в різних стилях і техніках у річищі своєго розуміння й майстерності, розкрили поняття «людська рука» в естетичному ключі. Безсумнівно, дуже оригінальним і цікавим було рішення з виліпленими з гіпсу руками й білими інсталяціями в оформленні закладу.

Музична частина була витонченим коктейль із легкої, але, разом з тим, досить глибокої музики, яка переважно розкривала яскравий внутрішній світ творчих людей, їхні ліричні переживання, прагнення, радості й сум.

Літературна частина виконала настанову заявлену в афіші: літератори « змогли зупинити зиму, зібравшись у місці.... в один ритм битким гарячим серцем змогли побороти сірі, крижані стіни ....». Незважаючи на деякі песимістичні роботи, більша частина авторів виявилися щирими й проникливими ліриками або ж вмілими гумористами. Хоча, на сцену виходило чимало дебютантів - це не зіпсувало загального, приємного, враження.

На жаль, атмосфера, що багато в чому залежить від глядачів, навіть, узявши до уваги всі старання представників творчої інтелігенції, була не найкращою. Надмірна кількість відвідувачів погано позначилося на якості аудиторії, незважаючи на те, що вхід був платний, а організатори, наче налаштовуючи на прекрасне, старанно вручали виступаючим милі біленькі брошки-квіточки, а глядачам витончені білі стрічечки, багато відвідувачів Докер Пабу, здавалося, прийшли просто випити й поволати, «випустити пару», та й надимили негірше за паровозів...

Сам же заклад - досить пристойний: увічливий й активний персонал, помірні ціни, приємний інтер'єр й акуратний туалет - все це робить Докер Пабу честь.

Соми-гіганти в Дніпрі, таки, живуть

Напочатку й у середині 1990-х побутували плітки про величезних сомів-людожерів, які живуть у ріці Дніпро й тягнуть до ям: собак, худобу й,навіть, дітлахів. Звичайно, тоді, все це здавалося чимось наче чергових репортажів про НЛО або снігову людину, мало хто сприймав це всерйоз.

Однак, той факт що на конкурсі рибалок, що відбувся у Дніпропетровську, запорожець піймав сома вагою в 77 кілограмів, таки підтвердив, що соми-велетні в Дніпрі водяться, вони, звичайно, навряд чи людожери, але факт є факт.

Михайло Урванцов рибалить все життя. Кілька останніх років, він спеціалізується на вилові сому. До того, як наш видатний співвітчизник, витяг цього майже стокілограмового вусаня-рекордсмена рибалка вже ловив 30-ти й 40-кілограмові особини (середній сом десь 2-10 кг.). Свій найзнаменіший вусатий вилов рибалка мав в осінню пору в тім році.

У перших числах вересня він з помічником рано в ранці рибалив прямо в руслі Дніпра. Принадою, пояснює майстер снастей, стало традиційне поєднання - п'явка й капустянка. Річковий титан з'явився надвечір. Приблизно півтори години знадобилося, щоб змучити й, таки, витягти до човена цю могутню рибину. На жаль запорожець не став переможцем конкурсу, але погодьтеся - рибна ловля вдалася.

Новорічна рефлексія

Промайнули майже всі новорічні свята. За плечима: Новий рік, Різдво. Попереду- ще, дуже в'яло святкований Старий Новий рік, фактично- суто радянське свято.

Випито спиртне, роздані подарунки, пройшли приємні й не дуже загальносімейні застілля. Промайнули, і, як не дивно, буденність не настає. Все ж добре, що існує час свят, коли відпочивають рішуче всі, усі набираються сил і підіймають собі настрій. Адже, щоби не робила людина, їй, обов'язково потрібні: час, щоб подумати про те, як продовжити ще краще робити те, що вона робить і відпочинок, щоб стати до роботи із ще більшим ентузіазмом.

Нарешті і я повноцінно й багато відпочив узявся за свої справи ще більш ґрунтовно й енергійно. Я сповнений оптимізму й ретельності, ще чіткіше формулюю цілі й завдання. Назагал - все причудово. До 14-го числа працюю в максимальному режимі, 14-го невеликий перепочинок, потім знову! Чудово! Працьовитість, гармонійність, наполегливість, методичність, уважність : все це важливі складові, у загальному щасті.