Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу.

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу. Я би зміг назвати нормальним і український і російський кінематографи, якби не ці «шмарклі», спрямовані на бабів, у всіх значеннях цього слова. Всі сюжети драматичних серіалів неймовірно шаблонові, персонажі в них жахливо переграють, а події шалено неприродні і неправдоподібні. Я не розумію, за що таке взагалі можна любити? Невже деяким особинам жіночої статі ніде більше брати емоції, крім цих серіалів? Навіть індійські фільми другого і третього сорту і ті - осмисленіші і художніші.

Апогей кризи кінематографа.

За останні 34 роки відбулося остаточне розділення масового і елітного кінематографа. На мою скромну думку, років 9-10 тому настав етап найглибшого занепаду сучасного кінематографа. Що дає мені право стверджувати це? За кілька останніх років майже всі масові фільми - або екранізації чогось, або рімейки, або геть сірі і нічим не пам'ятні стрічки. Концептуальне ж кіно (елітне) стало добіса «клинити» в бік усього периферійного, маловажливого, незначущих деталей, основний пошук ідей наче ігноровано.

Піратство вбиває масове кіно, піратство суттєво занижує прибуток від показів. Зацикленість на сфері фестивалів вбиває концептуальне кіно. Тобто і перший, і другий вид кіно чітко деградує і  це має дуже сумний вигляд.

Так, до слова, зовсім неясно чи конкурує традиційний кінематограф з Інтернет сервісами, кшталту Ютюб і Вімео і, якщо так, то яким чином? Чи не почали люди більше дивитися саме кліпи, а не великі відео? Може криза кінематографу, якраз і пов'язана не стільки з піратством і закритістю деяких кіноспільнот, скільки з цією самою, поки що маловивченою, конкуренцією?