Хіпстери - у США 1940-х років шанувальники джазу, особливо бібопа, що набув популярності на початку 1940-х. Хіпстер переймав спосіб життя джазового музики: одяг, сленг, уживання марихуани й інших наркотиків, іронічне ставлення до життя, саркастичне гумор, добровільна бідність й послаблені норми сексуального життя. Назва утворилася від колоджазового слівця «hip» (раніше «hep»), що значило «той, хто в темі».
Хіпстер - у наш час звичайно вживається в сенсі «забезпечена міська молодь, що цікавиться елітарною закордонною культурою й мистецтвом, модою, альтернативною музикою й інді-роком, артхаусним кіно, сучасною літературою тощо».
Більшість сучасних хіпстерів, на жаль, мажори й фальшиві інтелектуали. Їхнє захоплення чимось, зазвичай, не більше, ніж мейнстрим у їх тусовці, данина поточній моді субкультури хіпстерів. Хоча, якщо хіпстер «справжній» - те це, дійсно вражаюча особистість.
«Справжні» й адекватні хіпстери, переважно - англісти або Indie музики, вони просто так живуть, їм дійсно подобається тематичний спектр субкультури, субкультурний дрескод, субкультурний спосіб життя.
Більшість не люблять хіпстерів у принципі. Але я думаю, справа не в субкультурі, а в тім, що й готик хвиля й эмо хвиля й хіп хвиля - всі надто позерські й у всіх трьох випадках, реально, просто "за лісом дров не видно".
Санкт-Петербургський блогер corpuscula пише: «Хіпстеры протистоять культурному мейнстріму, не маючи при цьому жодної чіткої життєвій позиції або ідеології, а орієнтуючись тільки на смак і відчуття - це круто й це ні. Оскільки поняття "крутості" украй розмите, то визначити в цілому коло їхніх вподобань важко, а можна тільки перелічити об'єкти, які на даний момент є крутими. Якщо в хіпі або панків, приміром, можна описувати з погляду проголошуваної ними ідеї, а можна обійтися простим описом "волохаті" або "у шпильках і з ірокезом", то для хіпстерів перше неможливо, тому на питання, хто такі хіпстери, частіше за все відповідають "ну це такі, у скіні, з айподом, вони ще в Солянку ходять". Справа ще ускладнюється тим, що хіпстери не створюють жодного свого культурного продукту, а тільки споживають, вибираючи із загального потоку те, що підходить під визначення "круто" і випадає зі сфери інтересів більшості. Напевно серед ваших знайомих була людина, що з'являвся з випнутими очами, трясучи яким-небудь новим записом, - "Це крута музика, її взагалі ніхто не слухає крім мене!". Це імітація контркультури, у принципі цілком безпечна.»
Я із цим твердженням згодний лише частково, тому що, об'єктивно, хіпстери дуже тісно пов'язані з англомовною музичною культурою й саме англомовним (найчастіше, британським) кінематографом. Тобто, певна подоба світогляду, все ж - має місце. Хіпстерська музика – все ж, до певної мери, оригінальна, це - переосмислення британської Indie музики, Britpop і британського pop rock шанувальниками з інших країн. Те, що хіпстерство не мейнстрім - це факт. Просто зараз іде хвиля хіпстерства, попсовому мейнстріму подобається хіпстерство, це визначає, доволі загальновжитковий, вид цієї субкультури на поточний момент...
