Гармонія тіла і духу.

Ні, панове, все ж без гідної уваги до тіла і душа ніколи не буде гармонійною. Багато речей все ж цілковито матеріальні і жодні духовні практики потреби підтримання ефективної працездатності тих матеріальних речей не скасовують. Так, може бути пріоритетним як тіло,  так і дух, але розвивати треба і те, і те, розвивати постійно і якісно.

 

В умовах сучасної цивілізації більшість з нас мало рухається і тому для нас ідея розвитку та активізації тіла лунає досить дивно. Але ж дивно не означає неправильно, чи не так? Тим паче що регулярна і правильна фізична, тілесна активність подовжує життя. Погодьтесь, хочеться жити, і довго, і добре, і щасливо ...

 

А яке може бути щастя, якщо Ваш організму застоюється? Так, безсоння, яке зустрічаємо сьогодні, дуже часто пов'язане якраз з тим, що людина просто не дає своєму тілу того фізичного навантаження, якого йому треба, а, отже, не знімає нервову й інтелектуальну напругу. Поважайте же не лише свою душу, але й тіло, тоді і вони будуть поважати Вас і вести Вас до успіху коротшими шляхами.

Мінімалістичність щастя.

А щастя – все ж річ мінімалістична. Хто би і що би, не казав, а щастя завжди можна чітко і зрозуміло, просто сформулювати. Просто висловити, втім вкрай непросто його втілити у життя, воно чимось нагадує тонку і гаданий неможливим витвір майстра-ювеліра. Щастя замало просто зрозуміти, потрібні роки, аби його досягти і роки не суто очікування, а роки активної роботи над собою і своїми навичками.

 

Саме тому щастя і так цінують, так, дуже рідко та, воно може бути випадковим, але воно може бути випадковим тільки вкрай швидкоплинно, якщо ви хочете довгого та міцного щастя, то це буде тільки результатом чітко спрямованої і титанічної праці. Важливо бути героєм не одного разу, а щодня. Постійність - це обов'язкова умова довготривалого щастя, але сталість має бути в активності.

 

Якщо простіше то, міцне щастя - це довготривале застосування правильних принципів і цінностей у напрямку досягнення головних цілей. Щастя мінімалістичне саме тому, що головних цілей в жодному випадку не буває багато, якщо ж вам здається, що їх багато, то ви плутаєте цілі з примхами, розберіться в собі трохи краще.  

Атмосфера інтелектуалізму.

Проглядає жахлива закономірність. Дуже багато дорослих і серйозних людей давно випали з певної атмосфери інтелектуалізму. Вони інтелектуально дрібнішають роками і навіть десятиліттями. Їхні попередні завоювання в царині інтелекту поступово тотально зникають. Я гадаю, що тут проблема саме в тому, що вони припиняють прагнути до атмосфери інтелектуалізму. Їхні заняття і те, як вони витрачають час стають все простіше і простіше, вони неймовірно віддаляються від будь-якого, навіть масового мистецтва. Я дуже радий, що мені вдається не випадати з цієї атмосфери, рідні та близькі люди завжди можуть розповісти щось нове і цікаве. Мені здається, що в жодному разі не можна забувати про розумне, мудре і гарне. Якісне середовище значно сприяє самовдосконаленню. Навряд чи хтось із нас дійсно думає, що самовдосконалення - то міф і дурниця.

Мистецтво та політика

Політика - справа брудна і мерзенна . Тільки коли я був дитиною й юнаком я вірив у неї . З часом я зрозумів , що є речі набагато глибші та вищі за політику, наприклад мистецтво. Але вся біда в тому, що повноцінне мистецтво можливе тільки в мирних і багатих країнах , де є зв'язок поколінь , де людям не потрібно думати , як забезпечити свої базові потреби кожен день.

Конфліктуючи , воюючи і не розвиваючись на належному ступені , будь-яка країна , в першу чергу , залишається дикою. Залишається варварською. У мистецтві залишаються і відтворюються тільки найпростіші його форми. Фактично високе і середнє мистецтво зникає , а народне залишається , але в скаліченому вигляді. Мистецтву потрібен політичний мир , як внутрішній , так і зовнішній.

Мілітаристські твори та пропаганда - це не зовсім мистецтво. Це радше продукт ремісників від мистецтва , який виконує чіткі цілі. Я не сперечаюся з тим , що завдяки високому рівневі майстерності цих ремісників , мілітаристські твори можуть жити століттями, навіть стати класикою (згадаймо поезії Бертрана Де Борна ) , але хіба війна - це цивілізовано ? Хіба люди народжуються для того, щоб ображати і вбивати один одного? Хіба мета мистецтва виключно оспівування своїх і гніт ворогів? Ні. Мистецтво - це річ миру , річ добробуту. Мистецтво служить вічності , а політика - поточному моменту ...

Кольорове - існує!

Концентруючись тільки на чорному та білому забуваєш, що ще є - кольорове. Так, кольорове сьогодні вульгарне й фальшиве, але воно є й нерозумно це ігнорувати... Кольорове теж треба пізнати, як чорне й біле... Дивно, але саме щоб зрозуміти найпростіші речі потрібно найбільше часу, сил і мудрості... Цей свід нелюдськи складний саме у своїй простоті...

Світи внутрішній і зовнішній.

Всі люди існують у зовнішньому світі. Cвіт внутрішній - це те, чого може й не бути. Внутрішній світ людини - це прямий результат її духовного розвитку наявності в людини розкритих талантів. На мою думку, внутрішній світ краще за все порівнювати з феодальним князівством. Ізоляція цього князівства або ізоляція в межах цього князівства - небезпечна й нерозумна. Доля цього князівства - вступати в союзи, торгувати, воювати із зовнішніми супротивниками шлях до легшого виживання. Для повноцінної самореалізації людина зобов'язана бути соціальною, причому не просто соціальною, а успішно соціальною, тому ті, хто ховаються у своєму внутрішньому світі не більш ніж боягузи й дезертири на реальній війні всіх проти всіх.

Філософії мало не буває

Зважаючи на все, найближчий місяць присвячу тільки вивченню філософії. Ходять різні чутки й досить лячні, тож потрібно її по крупицях просто вчити на пам'ять, і самому корисно й складу добре або відмінно. Приголомшлива наука, але як же в ній багато імен, понять і напрямів й як же їх складно, часом, чітко розуміти й розрізняти...

Філософія або гармонізація?

Іноді, саморозвиток у духовному плані досягається гармонізацією думок і почуттів, а не абстрактною філософією. Яка різниця є чи життя на Марсі або його там немає, якщо ти чимось стурбований ? Чи потрібно шукати винного, якщо справа у твоїх особистих психологічних проблемах? Чи варто ігнорувати незначні психологічні проблеми, щоб потім мати справу зі значними?