Коронавірус і поведінка людей

Мене дуже дивує, як байдуже люди ставляться до епідемії коронавірусу. Можна тричі недовіряти якимось людям, їхнім думкам, але коли тобі міжнародні та національні органи з охорони здоров'я щось розповідають, то це точно серйозно, а не пусті поради. Навіть у містах де коронавірусу начебто немає все може бути жахливо драматичним, як у Італії. У вірусу чималий інкубаційний період, треба це усвідомлювати. Та й коли маєте банальну логіку чи будете пити з калюжі брудну воду, навіть як у вас міцне здоров'я? Ні? То чого тоді не виконуєте інструкцій МОЗ, чекаєте коли хтось поруч помре, щоб відчути як все серйозно? Не жартуйте з з серйозними речами!

Конфліктне спілкування

 

Дуже прикро це визнавати, але більша частина спілкування між українцями стає конфліктним.  Люди одразу агресивно реагують, ображають можуть навіть почати битись. Так у нашому суспільстві дуже значне напруження, так економічна ситуація бажає кращого, але чому ж так важко просто залишатися людиною? Хіба це по-християнськи так кидатись одне на одного? Хіба так має чинити доросла і розумна людина? Як на мене відповіді очевидні. “Зливаймо” ж свій негатив якось більш цивілізовано!  

Про передвиборче агітування.

Як вам могло здатися, цей пост має бути про політику. Насправді це геть не так, цей пост буде про здоровий глузд і суто про здоровий глузд. В Україні знову завершується період нових виборів і мене все ще страшенно вражає те, скільки грошей витрачають на рекламні щити, листівки і реклами на ТБ. Чого не можна зробити передвиборну агітацію більш матеріальної, хай витрачають ці мільйони коштів на корисні для районів і міст справи, а держава потім дає їм можливість під час дебатів про все це відзвітувати.

 

Скільки можна пудрити мізки виборцю красивими казками і гарненькими писочками з глянсовою агітації і величезних вуличних щитів? Який з цього реальний взиск? Це що, така форма підтримки друкарського бізнесу, або як це зрозуміти? Чому за демократії так люблять пусте патякання, а не реальні справи? Чому не можна на законодавчому рівні закріпити якісь процедури з ефективнішої та предметнішої  агітації? Час вже, нарешті, зробити передвиборні обіцянки не міфами і легендами для дурних і темних людей, а чіткими пунктами бізнес-плану з розвитку країни, району, міста ..

«Лампова» атмосфера.

Довгий час не міг зрозуміти: у чому ж полягає чарівливість невеликих містечок і сіл. Вчора відповів собі на це запитання. Маленькі містечка і села ще не стали постмодерними (а тим більше постпостмодернимі), в них ще немає багатошаровості сенсу. Там все гранично зрозуміло і в цій зрозумілості є певна поетичність, медитативність.

 

Щоменше населений пункт, то більше відчувається зв'язок із землею, якимось духом провінційної України. Саме цей дух в свій час відчув Тарас Григорович Шевченко у своєму вірші «Садок вишневий коло хати ...». У великому місті ніколи не відчуєш такого спокою, такого приємного умиротворення від визначеності.

 

Те, що деякі називають периферійної відсталістю, насправді, можна побачити геть інакше, якимсь химерним мінімалізмом і консерватизмом у хорошому значенні цього поняття. Один з найважливіших уроків провінційного життя - це урок прикладного прагматизму. У провінції мобілізує не тільки нестача, але і достаток. Нормальна людина з провінції завжди винахідлива і голодна (в непрямому значенні цього слова).

Що це таке? Де я запропав?

Власне нічого дивного. Я просто граю на півфіналі чемпіонату міста Запоріжжя з шахів. Як Ви розумієте, рівень там - доволі високий, а тому потрібно і готуватися до ігор, і дотримуватися режиму, не те, щоби не було часу писати про враження і думки, просто особливо якось і немає  цих самих вражень і думок (окрім тих, які стосуються шахів ). Перепрошую, але, що є, то є. До речі, мені було неймовірно приємне те, що в першому турі я потрапив на першу дошку і тому викрашаюся на єдиній фотографії-ілюстрації до звіту з події.  Світлину додано.

Шахи - дзеркало розвитку непопулярних видів спорту в Україні.

Що потрібно для того, щоб у вашому населеному пункті жили шахи? Треба: приміщення, шахові столи, комплекти фігур, шахові годинники, слабенький комп'ютер для здійснення жеребкувань та ведення турнірних паперів, один або кілька тренерів, щоб готувати малят. Небагато, правда? А між тим, за останні 24 роки, цей вид спорту стабільно вимирає. У чому ж проблема?

 

Проблема в тому, що шахи - некомерційний вид спорту. У колишньому СРСР майже нереально щось на них заробляти, а значить більшість гуртків - безкоштовні, а значить - глибоко збиткові. Тобто бізнесу немає сенсу вкладати гроші в цей вид спорту, а держава, як ми бачимо, найчастіше за все, хоче інтелектуальну і культурну націю тільки на словах. Тож більшість гуртків просто закриваються, через нерентабельність, а ті, хто починає брати гроші за використання інвентарю та тренування нового покоління залишається без відвідувачів і учнів. Людей теж можна зрозуміти, часто густо їм просто нічим платити.

 

Так що ж маємо? В умовах такого дикого капіталізму, як у нас, виживають тільки ті види спорту, які здатні «пролізти» на телебачення і стати надпопулярними, які можуть залучати багатих інвесторів, які придатні, якщо не до повної, то до часткової комерціалізації без особливої праці тих, хто її здійснює.

 

Шахістів, як і представників інших непопулярних видів спорту, в наших реаліях врятує тільки об'єднання і самовіддача у розвитку та популяризації їх виду спорту. Ґрунтовної та постійної підтримки немає звідки чекати.

Про сербську гопоту.

Сьогодні один мій сербський друг відповів мені, що у них теж є гопота. Особливо, в погано розвинених районах. У Сербії гопники називаються "дізелаші" від назви фірми "Дизель". Від нашої гопоти вони відрізняються тим, що трохи футбольні фанати, трохи спортсмени та патріоти (чимось нагадують західно-українських рагулів). Зрідка вдягають щось інше, крім спортивного одягу / джинсів і бомбера (кросівок під перше і ботів під друге відповідно). З виробників полюбляють Найк, а не модний і чьоткій у нас - Адідас.

Сумні думки про шоу-бізнес цілком і про неформальну його частину.

Усі 23 роки незалежності України доводять одну просту істину - там, де люди живуть вбого - замало місця для мистецтва і культури. Мистецтво та культура просто не має жодної мотивації відвідувати своїми кращими зразками ті місця, де за них не можуть гідно сплатити, а це призводить до того, що цілі регіони живуть тільки місцевими артистами.

 

Подібна культурна герметичність через економічні проблеми не веде до чогось доброго - люди не знають кращих світових і національних зразків мистецтва і культури, а артисти деградують, тому що конкурують, фактично, виключно на регіональному рівні. Полишаючи формальний шоу-бізнес, зауважу, що Київ і Харків, як центри неформального шоу-бізнесу, з'явилися саме тому, що там знайшлися ті, хто здатен за це платити.

 

За всі 23 роки незалежної України неформальні мистецтво і культура «гуляли» по інших містах тільки набігами, а ініціативи з організації місцевих субкультурних спільнот, у переважній більшості, геть не знайшли підтримки внаслідок слабкої зацікавленості з боку місцевих (через відсутність коштів на рекламу й організацію подій), або ж поступового згасання цього інтересу. Мистецтво та культура в Україні ще будуть розвиватися, але, напевне, тільки тоді, коли знову почне істотно зростати добробут її громадян.

Про безробіття в Україні.

Кілька років тому я казав, що в Україні немає безробіття, а є дрібнооплаття. Зараз же ж я дещо змінив свою думку. Роботи насправді повно, але майже вся вона: 1) торгівля (особливо "впарювання" чогось) 2) важка і низькокваліфікована ручна праця. 3) сфера обов'язкових послуг (перукарі, маршрутники таке). Питання просте, а куди ж податися інтелігентові? Виходить, що в цій країні вища освіта не так-то й уже потрібна?

Євробачення 2015 буде без України.

 

Євробачення 2015 буде без України. Вони послалися на складний стан речей в країні, брак коштів і відмову багатьох артистів від участі в національному відборі. Чи правильно це? Я вважаю, що - ні! Про Україну і так вже майже не пишуть чогось доброго, а іноземні артисти скасовують свої концерти тут, так і наші ще відмовляються від останньої, в цьому році, можливості показати себе не тільки країною дикої, молодої демократії, економічного колапсу і війни... Чому у нас так не люблять створювати собі образ? Звідки така пасивна медіа позиція?

Концерти в Україні періоду АТО.

Росіяни та інші іноземці питають мене про те, що зараз з концертами в Україні? Більшість закордонних зірок скасували свої концерти в Україні, скасовані і багато фестивалів. Але, концерти все одно відбуваються, більш того істотно подешевшали квитки на них. Люди ходять на концерти рідше, але в залах уже немає випадкових людей. Всі добре знають, куди вони йдуть. Люди почали активніше відкривати для себе місцеві таланти.

Незабаром Геловін...

Незабаром Геловін... І цього року він зовсім не такий, як зазвичай. Він, як і багато інших свят, відійшов на другий план. Війна, політика і дедалі гірші умови життя зробили Україну геть іншою. Це як і раніше моя країна, моя улюблена Батьківщина, але вона вже зовсім не така, яка була навіть до війни. Мені починає здаватися, що Україна прожила за 2013 і ті місяці, що минули в 2014 році - ціле життя. На жаль, назвати це життя щасливим - важко. Залишається сподіватися тільки на добрий фінал всіх цих буремних днин.

Співачка Карола Зерега

Як давно Ви бачили і чули артиста, який на сцені не просто відпрацьовує програму , а живе музикою? Як давно Ви бачили артиста, який запалює залу своєю творчістю? Давно? Я бачив і чув вчора!

Власне, я був готовий до шалу яскравої і пристрасної латиноамериканської музики, але була не тільки вона, було багато всього. Карола так любить музику, так любить спів у всім його розмаїтті, що виконує все: від якісної поп-музики до традиційної латиноамериканської. У кожній пісні Кароли є частинка її душі. Пристрасть та ніжність, витончена жіночність і вражаюча хоробрість у боротьбі за своє щастя, відвертість і мрійливість - все це грані вокального ліризму Кароли Зереги.

Фаховість Кароли постійно підвищується, але це геть не сковує її, не прив'язує її до маски «серйозний артист», вона така, яка вона є, цілком природна. Блиск очей, щире бажання нести добро і мистецтво до своїх слухачів - все це неможливо зімітувати, це або є, або цього немає. Якщо, коли я послухав записи, то оцінив її творчість як «добре», то тільки на концерті я все ж зрозумів, що її творчість - це «відмінно» та чудово. Незалежно від акомпанементу і місця виступу, Карола завжди звучить незабутньо, завжди співає наживо, завжди намагається максимально розкрити своє розуміння тієї чи іншої пісні. А її авторські композиції, наприклад «Amor montubio», дарують слухачу неповторний колорит її рідного Еквадору ...

Vamos a la playa...

 

Ходити на пляж в Запоріжжі - це дуже своєрідний досвід. З одного боку на Вас чекає гарна природа і приємний Дніпро, а з іншого боку: сміття, індустрія, можливо, шум від великої кількості людей на пляжі. Але, все одно сходити в Запоріжжі на пляж - це круто. У таких походах є якась ледь помітна частина Бразилії, або, як мінімум, Туреччини чи Єгипту. Загалом, здорово і свіжо. )))

Жива запорізька література: остаточна маргіналізація.

Жива запорізька література пережила багато різних форматів і експериментів, мала чимало успіхів і невдач, а наразі, схоже, остаточно маргіналізується. Можна скільки завгодно заспокоювати і обманювати себе, але кілька разів, від геть літературних різних об'єднань, збирати всього по 40-50 людей, коли проводиш читання у найзалюдненіших місцях величезного міста Запоріжжя - це провал.

 

Чи винні організатори? Ні, зовсім не винні. Зі свого боку вони зробили все, щоб зібрати людей, підготувати гарний і цікавий захід, запросити якісних місцевих і навіть поетів з інших міст, приємних музик ... А може це через такий час? Ні, як би цинічно це не лунало, але люди гуляють і розважаються майже так само, як і до теперішнього непростого періоду історії держави нашого. А хто ж тоді винен?

 

Винен глядач! Він, в середньому: ледачий, перебірливий, неплатоспроможний. Йому треба, щоб до Запоріжжі приїздили поети рівня Євгена Євтушенка та Ес Соя, було оповіщення про їхній приїзд режимі в «з усіх щілин звуть» так ще й має бути безкоштовний вхід. Типові завищені очікування. Так-так, цього слухача точно потрібно виховувати, але це - хіба що в перспективі, а зараз маємо, що маємо. Жива література місті в Запоріжжі ніби існує під девізом «мистецтво заради мистецтва, творець, покажи іншому творцеві що ти там натворив».

 

Що ж робити? Як зупинити вже практично доконану маргіналізацію запорізької літератури? Скажу чесно, я не бачу виходу. Всі заходи з популяризації та підняття авторитету запорізької літератури вимагають серйозних фінансових надходжень і професійної роботи в цьому напряму, вимагають активізації місцевої аудиторії. Згоден! Зусилля ентузіастів - титанічні, але «стелі »свого розвитку, без серйозного менеджменту і комерційного освіження, запорізька література давно досягла. Як відомо, не що прогресує, то регресує ...

Про українські вибори 2014 і не про них.

На вулиці  жахлива спека. Задухливо і пильно. Але, ж так гарно! Місто потопає в зелені і співі птахів. Все так, як було і п'ять, і десять років тому, ніби тут час завмер. І це зовсім непогано. Якщо,в цілому, все подобається, то навіщо щось змінювати?

І правда, природа досконала, а чи досконалі люди та держава? Чи настільки добра багаторічну рутина, яка не приносить плодів? Напевне, ні. Застій майже так само шкідливий, як і війна. Просто жахіття результатів війни можно побачити відразу, а жахіття результатів застою за роки. Не просто хочеться, а треба жити по-новому. Ідеї ​​- панацеї - немає , партії - панацеї - немає, політика - панацеї - теж немає, є лише стратегія - панацея - хто не прогресує , той регресує.

Ось і думайте, ось і вирішуйте, що ж буде рухати нас вперед. Що ж зможе допомогти нам розвиватися, ставати все краще і краще? Що допоможе нам будувати країну краще і ефективніше ? Думаймо, думаймо самі. Не можна , щоб за нас думали інші. У інших - інші мрії , не наші . Давайте рухатися вперед. Незалежно від наших ідеалів, поперед нас виклики нашого століття і на них треба гідно відповідати. Треба бути в помірно сучасним , помірно прогресивним , треба бути помірним ... Тільки мудрі та виважені ідеї допоможуть будувати дійсно велике майбутнє . Економіка повинна бути економною , політика - політичною , а суспільство - суспільним . Усім і всьому - своє місце.

ФК «Металург» Запоріжжя 2013-2014: трагедія та фарт.

Після того, як ФК «Металург» Запоріжжя впевнено і переконливо вийшов з Першої ліги, клуб знову почало лихоманити. Швидше за все, позначилося все і одразу: надмірно часта заміна тренерів , зміна господарів , деморалізованість деяких гравців , загальна не зіграність команди ( яка все ще оновлюється і процес вібдувається дуже болісно ) навіть ходили чутки , що були труднощі з фінансуванням ... Загалом , біда не приходить сама, а спорт - суворий, або набирай пункти, або переходь в інший, слабший розряд ...

 

Ось, власне , Металург і намагався з усіх сил набирати хоч би щось. Чи вдавалося це в нього? Радше ні, ніж так, не можна було без суму дивитися, як наша улюблена команда програла не один матч на стандартах або просто через те, що не встигали «зловити» жвавих нападників супротивника. Мабуть, єдині до кого взагалі немає запитатань в цьому сезоні - це ґолкіпери. Що Лібор Ґрдлічка, що Максим Старцев , що навіть Євген Боровик робили все, щоб утримати «останній рубіж» і неодноразово рятували команду від суцільної ганьби. Але, коли в команді повністю відпрацьовує лише кіпер - це трагедія ...

 

У спорті фартить, як відомо, тому, хто сильніше. Тому те, що запорізький Металург залишився в еліті українського футболу - це не результат того , що так вирішили зорі , а результат того, що,нарешті, знайшли для команди тренера, який підішов і зібрали більш-менш боєздатну дружину з нормальним бойовим духом. Рятівним тренером виявився доволі відомий Олег Анатолійович Таран , він успішно грав за ФКМЗ на початку 90 -х , зіграв 82 матчі і забив 24 голи. У 2002 році , коли також був головним тренером, вперше вивів запорізький клуб до розіграшу Кубку УЄФА. Добре допоміг нашому клубу і цього разу. Мало хто вірив в таке диво, в те, що команда таки заграє і залишиться в еліті. Дякуємо, Олеже Анатолійовичу ! Сподіваюся , що в новому сезоні ФК «Металург» Запоріжжя продемонструє себе значно краще.

Трохи про життя.

У Запоріжжі все мирно, тихо і спокійно. Я в порядку, у мене все добре. Мене дратують українські та російські політики і ідіоти, які збурюють одне проти одної наші нації. Я не ділю загиблих на добрих і поганих, я сумую за всіма - вони всі люди і всі громадяни України. Мрію про відновлення миру і вирішенні всіх питань шляхом застосування міжнародного права. Не дивлячись ні на що, готична сцена в Україні активно розвивається, вібуваються події, приходять люди, хоч це - радує ...

Україна реально рушила до ЄС.

Підписана політична частина угоди про асоціацію з ЄС. За всю свою історію Україна пережила майже все - була в Західному світі, в Східному світі, повністю незалежною. Зараз Майдан і останні події в країні продемонстрували, що моїй нації і моїй державі ближче Західний світ. Я сподіваюся, що ці зміни - на краще. Принаймні в ЄС немає такої українофобії, як у сучасній Росії.

Україна дуже нагадує Ірландію.

Постійні війни за незалежність. Перебування у складі імперії. Заборони на національну культуру і мову. Заборони на свою церкву і традиційне віросповідання . Змішаний народ. Зрештою, цілковито незалежна держава, але постійно бореться за місце «під сонцем».