На початку 2000-х я б дуже сильно розсміявся, якби мені сказали, що я буду
ностальгувати за цим часом. Однак факт
є факт. Особливо останнім часом, я часто згадую часи пізньої школи та раннього
університету. Тоді все ж дуже багато речей були геть іншими, особливо в
Інтернеті. Саме з тих часів у мене залишилася звичка до користування електронною
поштою, АйСіКйю та ЖЖ. Зараз перше перетворилося на спамопомийку і здебільшого
робочий інструмент, а друге і третє поступово стають частиною історії.
Так, час невблаганний. Я
дивлюся до своєї стрічки друзів у ЖЖ і розумію, що пішли майже всі і це назавжди.
З АйСіКйю те саме ... Нависає тиша, яка тисне. Думки про минуле життя починають
бути не милими, а зловісними ... На внутрішньому Вінампі грає "Якось треба
ж жити - хліб жувати, воду пити, хворіти, ковтати драже, коментити твій ЖЖ, Настрій
тримати на восьмому поверсі. Знати б хоча б де ти, з ким ти, чи тепло там, я на
твоїй планеті ... Слати б тобі конверти, як Кай Герді, кубики з льоду прямо в
нікуди...
