Музика юності

Завжди вважав довгі і смачні теревені на тему того, що якась музика може «чіпляти» тільки того, що ця музика - музика юності – цілковитою маячнею. Але ж ні , після того, як і я вже зрілий, я дійсно відчуваю, що це так. Раптово зловив себе на думці, я вкрай ностальгічно сприймаю музику американського гурту Лімп Бізкіт, здавалося б, я ніколи не був їхнім запеклим фанатом, але ж, факт. До того ж, ця ностальгія - напрочуд цікава, вона не про якихось людей чи явища, а, мабуть, власне про себе колишнього і неповторній атмосфері того часу, зрозуміло, що ані тодішнього себе, ані тодішнього часу вже не повернути. Ото такі маємо пироги.

 

Взагалі, дуже дивно бути дорослим і серйозним, особливо, коли це не маска, а факт і така поведінка стає для тебе настільки ж природньою, як і твій характер. Та я все-таки вважаю, що все на краще і від життя завжди можна отримувати задоволення. А зараз я ставлю собі Бізкітів: знову і знову віддаюся приємним почуттям безпосередній причетності до історії цього світу ... Власне, як і ж, до біса, приємні ці моменти музичної релаксації. Чудовий вечір для чудових думок і відчуттів! Так би завжди!

Надто складно

А хто то є Девід Боуї? А хто то є Алан Рікман? О, а цих хлопців з новорічних вогників нескладно впізнати ... Жах. Паразитування на ностальгії за СРСР і скрізь ті самі обличчя. Як 10 і 15 років тому, так і зараз. Занадто складно середньостатистичним людям сприймати нормальне мистецтво, та й чи хочуть?

 

 Зрозуміло, що на Новий рік всі хочуть легкості і веселощів, але невже за стільки років не можна було оновити цей стандартний телевізійний «набір» артистів. Уже грець з ним, давайте хоч переможців ікс-факторів (не одного-два для пристойності, а багато). Де вони всі? Де «свіжа кров», що вирує, панове? Не вірю, що з естрадою в екс-СРСР і СНД все так сумно. Скільки можна «годувати» звичайних людей петросянщиною і гальцевщиною, артистами часів розквіту фестивалю «Пісня року»?

Про талант і творчість.

Чому не всі талановиті люди - творчі, не всі творчі люди - талановиті. Творчість - це шлях, спосіб життя, окреме місце в суспільстві. Далеко не всі талановиті люди готові і навіть хочуть розвиватися саме цим шляхом.

 

Також врахуємо, що далеко не всі, хто хоче жити творчо - талановиті. Ось так і виходить, що маємо співаків без голосів і слюсарів з вокалом співаків. Різниця між ними в тому, що співак ладен дати тур країною, а слюсар готовий хіба що "підірвати зал" на якомусь черговому ікс-факторі, а на більше його не вистачить...

 

Який висновок? Якщо відчуваєте себе в богемі, як в своїй тарілці, то варто спробувати стати артистом, а якщо ні, то ні. На щастя, в житті дуже багато фахів та напрямів і на сцена – це не єдина можливість. Талант - це не аванс майбутньому артисту, а певна даність.

Проводьте меньше часу за комп'ютером!

Дуже багато хто зараз ниє, які вони вбогі і нещасні, а самі майже всю добу в Інтернеті та ще і з комп'ютера. Їм часом ніхто не казав про шкоду пасивного життя? Вони і справді думають, що постійно "стирчати" за комп'ютером - це продуктивно? Вони серйозно вважають, що все можна вирішити завдяки Інтернету без реальних зустрічей? Дійсно думають що переглядаючи сотні відфотошоплених світлин вони  зможуть стати красивими та стильними? Або думають, що по вилуплюючи очі на худеньких стануть стрункішими?

 

Ні, мої любі, ні. Треба діяти, а не витріщатися в монітор і скиглити. Якщо Ви до такої міри не дисципліновані, то сідайте і подумайте, що треба змінювати, все записуйте. Як тільки занотували - дійте. Ниття в особистих повідомленнях в соціальних мережах, в блозі, або на форумах поступу не сприяє. Зробіть крок! Чіткий і впевнений! Ну ж бо!

Сіре місто, яке шкода.

Якось став помічати, що люди стали втомленішими, сірими, загнаними, приреченими. Раніше такі картини сприймалися мною спокійно і як окремі випадки. Зараз я бачу, що це вже скрізь ... Жити стало важче для всіх. Це дуже добре видно, коли дивишся на натовп. Цей натовп уже зовсім не дратує, а навпаки, викликає жаль і співчуття. Почало навіть здаватися, що я теж став цим натовпом...  Дивна сентиментальність зрілої людини.  Дивна осінь.  Нависає тиша безвиході.

Не зменшуючи темп...

Доводиться звикати до того, що все треба робити в шаленому темпі. Особливих зупинок і особливого часу на щось вже просто немає. Це не добре і не погано, а просто факт. Скаржитися мені зараз на щось гріх, але темп - максимально швидкий. Між сполученням робота-дім-робота тільки іноді бувають невеличкі проміжки часу на відпочинок. Часу на шахи катастрофічно не вистачає, але, я вже вплів їх у типовий розпорядок дня. Чомусь саме тоді, коли я став дуже зайнятий мене стали активно усюди запрошувати. Що ж? Я ,звісно, радий, та тільки нікуди вже не піду. Зараз буду виповзати кудись рідко, але надякісно. Власне кажучи все. Всі новини.

Куди я знову зник?

Так вже сталося, що останнім часом мій життєвий шлях є звивистим як ніколи до цього. За останні два роки мені вже чотири рази доводилося перебудовувати своє життя і переглядати своє ставлення до нього, дуже сподіваюсь, що цей, четвертий, раз вже був таки останнім. Часу катастрофічно не вистачало навіть на спання, так що блоґінґ, навіть у форматі попередніх записів у блокнот, а потім перенесення цього всього в блоґи був неможливим. Зараз я вже тотально перебудувався і повертаюся до активного і регулярного блоґінґу.

 

Природно продовжую займатися собою і в духовному, і у фізичному аспектах.  Останні успіхи в спорті мене приємно дивують, але вимагають ще більше відповідальності, а значить і часу. Мені важко, але, я не скаржуся і роблю все, щоб впоратись. У творчому плані спостерігається тривалий застій, але, я знову  ж таки сумую й продовжую творчій пошук, пишу чернетки ... Мені  відтепер остаточно подобається жити швидко, коли живеш хутко і відпочинок завжди приємніше. Дорогі друзі, бажаю вам бадьорості, оптимізму та успіхів!

Цей пост буде здаватися скигленням, але то не зовсім так. Справа в тому, що навіть, якщо Ви не ниєте, то все одно так виходить, що або хтось, або ж власне Ви не виконуєте обіцянок. Ми не будемо заглиблюватися в причини невиконання обіцянок, а зупинимося виключно на наслідках, які, в більшості випадків, не сприймаються нами, як катастрофічні, але є такими. Отже, обіцянки бувають двох типів: собі та іншим. Якщо Ви брешете собі, то Ви не розвиваєтеся, як особистість, а якщо брешете іншим, то ніколи не будете жити впевнено і спокійно.

 

Невиконання обіцянок - найбільша форма брехні, тому що, коли людина щось обіцяє, то вона навмисно підкреслює важливість того про що вона обіцяє, а значить зобов'язана виконати і в пріоритетному режимі. Не можете щось виконати, і виконати швидко і добре, то просто не обіцяйте цього!

 

У кожної людини повинні бути слова найвищої важливості, які вона каже рідко, але ні в кого не виникає сумнівів щодо правдивості цих слів, якщо Ви завжди виконуєте свої обіцянки, або принаймні максимально намагаєтеся так чинити, то у Вас є такі заповітні слова , які в деяких випадках можуть зіграти для Вас в якості козиря.

 

 Не все в цьому житті варто робити хутко, от і обіцяйте повільно, з труднощами, але якісно і надійно. Одна людина слова завжди краще десятка пустомель. Давайте не будемо смітити словами, а особливо обіцянками, будемо цілісніше і відповідальніше, будемо ще більше поважати себе і тих, хто вартує наших обіцянок!

Мінімалістичність щастя.

А щастя – все ж річ мінімалістична. Хто би і що би, не казав, а щастя завжди можна чітко і зрозуміло, просто сформулювати. Просто висловити, втім вкрай непросто його втілити у життя, воно чимось нагадує тонку і гаданий неможливим витвір майстра-ювеліра. Щастя замало просто зрозуміти, потрібні роки, аби його досягти і роки не суто очікування, а роки активної роботи над собою і своїми навичками.

 

Саме тому щастя і так цінують, так, дуже рідко та, воно може бути випадковим, але воно може бути випадковим тільки вкрай швидкоплинно, якщо ви хочете довгого та міцного щастя, то це буде тільки результатом чітко спрямованої і титанічної праці. Важливо бути героєм не одного разу, а щодня. Постійність - це обов'язкова умова довготривалого щастя, але сталість має бути в активності.

 

Якщо простіше то, міцне щастя - це довготривале застосування правильних принципів і цінностей у напрямку досягнення головних цілей. Щастя мінімалістичне саме тому, що головних цілей в жодному випадку не буває багато, якщо ж вам здається, що їх багато, то ви плутаєте цілі з примхами, розберіться в собі трохи краще.  

Атмосфера інтелектуалізму.

Проглядає жахлива закономірність. Дуже багато дорослих і серйозних людей давно випали з певної атмосфери інтелектуалізму. Вони інтелектуально дрібнішають роками і навіть десятиліттями. Їхні попередні завоювання в царині інтелекту поступово тотально зникають. Я гадаю, що тут проблема саме в тому, що вони припиняють прагнути до атмосфери інтелектуалізму. Їхні заняття і те, як вони витрачають час стають все простіше і простіше, вони неймовірно віддаляються від будь-якого, навіть масового мистецтва. Я дуже радий, що мені вдається не випадати з цієї атмосфери, рідні та близькі люди завжди можуть розповісти щось нове і цікаве. Мені здається, що в жодному разі не можна забувати про розумне, мудре і гарне. Якісне середовище значно сприяє самовдосконаленню. Навряд чи хтось із нас дійсно думає, що самовдосконалення - то міф і дурниця.

Усі зненацька посерйознішали…

Усі зненацька посерйознішали… Пункт у 30 років чітко не йде більшості моїх знайомих і друзів на користь. Вони починають у чомусь замикатися і втрачають останні залишки комунікабельності. Ось, спробуй їх кудись тепер покликати, вони холодно дадуть відповідь про наявність планів і так кожен раз, 10 років, значить, планів не було і можна було нормально спілкуватися, а тепер є такі плани ... Такі плани, які важливіші за знайомих і друзів, Карле! Виникає таке липке і неприємне відчуття, ніби ти – мале, лізеш до дорослих дядьків і тіток з якоюсь дурною пропозицією. Але ж, ти такий самий як і вони! Просто твої плани можуть почекати день, а їх плани, бачиш, геть не прискають зволікань ... А ще неприємно те, що багато остаточно перестають бути собою, коли знаходять другу половинку. Цікаво, що це за кохання, якщо постійно треба прикидатися і слухатися?

Втомився, розбитий і не поголений.

Жахливий день. З ранку просто все не було так, як треба. Я погано почувався і морально, і фізично, просто жахливо гидкий стан. Десь до обіду надбав нормального робочого стану. До вечора і особливо в нічний час, зрештою таки стало добре . Сподіваюся, що таких кепських днів більше не буде.

Не працюєш? Не скигли!

Головний урок занятть спортом - щоб стати справді великим чемпіоном треба не просто мати здібності й талант, але ще й щодня серйозно працювати. Саме так, той же ж  Каспаров, як і будь-який «простий смертний» шахіст працював над собою, як в площині гри, так і в площині фізичної та моральної форм. А у нас люди як позвикали? Зроблять щось і хочуть, щоб це щось все життя давало їм успіх. Але ж, так не буває! Якщо придивитися до успішніших людей, то вони, в першу чергу, активні і неймовірно діяльні, вони багато працюють, не дивлячись ні на що.

 

Вони не скиглять і не чекають, коли то можна буде ухилитися від своєї роботи, або перекласти її на когось іншого, вони йдуть і виконують свою роботу. Ось і ми  маємо кожного деня вбивати в собі лінь, повинні працювати більше і ефективніше, тому що це, в першу чергу, робить кращими власне нас. Потрібно відмовлятися від стереотипів просиджування штанів і марнування життя. Штани треба протирати, а не просиджувати, а життя треба жити, а не марнувати. Яка мораль? Не працюєш? Не скигли!

Напів знайомство та напів дружба.

Ось чого я ніколи не зрозумію, так це напів знайомства та напів дружби. Навіщо відбувається знайомство? Мені здається, що воно відбувається саме для того, щоб людина вже не могла сказати: «Ви взагалі хто такий, я Вас не знаю і не можу Вам допомогти». Не хочете з кимось знайомитися, то і не знайомтеся, Вас ніхто не змушує. Це неввічливо? Аж ніяк!

 

Будь-яка відмова не може бути неввічливою початково, бо ж це Ваш вибір і Ваша відповідальність, а значить, іншим людям вона аж ніяк не заважає (не псує життя сам як така). Але, повернемося до напів знайомства та напів дружби. І знайомство і дружба - це взаємовигідна співпраця, просто на різних рівнях.

 

Як Ви вже познайомилися, то будьте ласкаві допомагати знайомим людям, а вони допомагатимуть Вам і жодним чином інакше. А тепер згадайте ті приголомшливі випадки з Вашого життя, коли Вам потрібна була допомога, а друзі та знайомі просто ігнорували Вас. Що це? Ось це і є напів дружба і напів знайомство, вони хочуть брати щось від Вас, але нічого не хочуть давати Вам натомість. Робіть правильні висновки про таких людей і не ставтеся до них серйозно і зі свого боку.

Що це таке? Де я запропав?

Власне нічого дивного. Я просто граю на півфіналі чемпіонату міста Запоріжжя з шахів. Як Ви розумієте, рівень там - доволі високий, а тому потрібно і готуватися до ігор, і дотримуватися режиму, не те, щоби не було часу писати про враження і думки, просто особливо якось і немає  цих самих вражень і думок (окрім тих, які стосуються шахів ). Перепрошую, але, що є, то є. До речі, мені було неймовірно приємне те, що в першому турі я потрапив на першу дошку і тому викрашаюся на єдиній фотографії-ілюстрації до звіту з події.  Світлину додано.

Як перемогти лінь?

Як перемогти лінь? Насправді відповідь напрочуд проста. Збільшуйте кількість своїх регулярних обов'язків. Як тільки у Вас з'явиться хоча б три-п'ять серйозних і регулярних обов'язків Вам просто стане ніколи лінуватись. Саме так «розумнішають», наприклад, хулігани, коли у них з'являються діти. Вам же ж заводити для викорінення лінощів дітей - геть необов'язково, просто живіть більш усвідомлено.

Важливість самокритики.

В дитинстві я часто думав, а чому одні люди розвиваються все життя, а інші - ні? Виявляється, все просто! Ґрунт для продовження розвитку - самокритика. Так, якщо людина розуміє, що вона не ідеальна і в чому саме, то вона змінює себе далі. На жаль, більшість людей ігнорують той факт, що досконалість не має меж. Більшість людей не бачать сенсу в постійному зростанні. Це через те, що вони втрачають самокритику.

Нудні люди.

  Я досить часто бачусь з людьми у яких хобі - це їхнє приватне життя. Ні, я не те щоб заперечую те, що домашнім господарством треба займатися, але замикатися на ньому після роботи - це занадто. До речі, наявність дітей чудово сприяє тому, що люди стають «робота-дім», стають жахливо нудними. Але, мене, мабуть, вражає навіть не це, а те, що всі ці люди мали таланти й інтереси. Куди все це поділося?

Головна перевага дотримання режиму дня.

У чому полягає головна перевага дотримання режиму дня? Ви можете багато працювати, тоді, коли більшість ще спить і при цьому відмінно себе почувати. Режим особливо важливий, якщо Ви працюєте інтелектуально. Натхнення дуже рідко відвідує утомлених, а особливо рідко перевтомлених і виснажених людей. Адже саме інтелектуальна робота без натхнення – це, як політ без крил. Тому режим дня вкрай важливий і тут нічого з цим не зробиш.

Невеселе нагадування від Мейл.ру.

Сьогодні одному моєму знайомому могло бути 37. Про це радісно повідомляє Мейл.ру. Але, йому могло бути ... Життя - штука непередбачувана, тому кожен день треба робити не тільки те, що ти маєш робити, але і те, що ти любиш. Жоден не знає, коли «годинник зупиняться». Цей мій знайомий теж не знав. Шкода його, він був сонячною, життєрадісною людиною не те, що більшість. Хай земля буде йому пухом ...