Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу.

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу. Я би зміг назвати нормальним і український і російський кінематографи, якби не ці «шмарклі», спрямовані на бабів, у всіх значеннях цього слова. Всі сюжети драматичних серіалів неймовірно шаблонові, персонажі в них жахливо переграють, а події шалено неприродні і неправдоподібні. Я не розумію, за що таке взагалі можна любити? Невже деяким особинам жіночої статі ніде більше брати емоції, крім цих серіалів? Навіть індійські фільми другого і третього сорту і ті - осмисленіші і художніші.

Фейсбук бореться з фейками.

 

Фейсбук нарешті почав кампанію по боротьбі з недостовірними новинами в межах своєї соціальної мережі, про це інформує корпоративний блоґ компанії. «Оновлення стрічки, яке було здійснене сьогодні, зменшить активність з розповсюдження новин, зазначених користувачами як брехливі, і почне додавати попередження до тих записів, яким поставили багато таких відміток» - роз'яснюють у Фейсбук.

 

Під брехливими записами розуміють: записи шахрайського змісту (наприклад, «Натисни сюди і ти більше ніколи не будеш працювати»!) або новинні «качки» («Санта існує! Доведено вченими!»). Ці позначки можна ставити статусу, записам з посиланнями на зовнішні сторінки, світлинам і відео. Одначе Фейсбук не буде видаляти брехливі новини з сайту.

 

З кожним роком Фейсбук стає все більш і більш потужним джерелом інформації, згідно з дослідженням П’ю Рисьоч Сентр, майже 30% американців вперше дізнаються нову інформацію з цієї соціальної мережі. Сукупна реціпієнтськая аудиторія Фейсбуку - не багато, не мало - 1,35 мільярди користувачів.

Сумні думки про шоу-бізнес цілком і про неформальну його частину.

Усі 23 роки незалежності України доводять одну просту істину - там, де люди живуть вбого - замало місця для мистецтва і культури. Мистецтво та культура просто не має жодної мотивації відвідувати своїми кращими зразками ті місця, де за них не можуть гідно сплатити, а це призводить до того, що цілі регіони живуть тільки місцевими артистами.

 

Подібна культурна герметичність через економічні проблеми не веде до чогось доброго - люди не знають кращих світових і національних зразків мистецтва і культури, а артисти деградують, тому що конкурують, фактично, виключно на регіональному рівні. Полишаючи формальний шоу-бізнес, зауважу, що Київ і Харків, як центри неформального шоу-бізнесу, з'явилися саме тому, що там знайшлися ті, хто здатен за це платити.

 

За всі 23 роки незалежної України неформальні мистецтво і культура «гуляли» по інших містах тільки набігами, а ініціативи з організації місцевих субкультурних спільнот, у переважній більшості, геть не знайшли підтримки внаслідок слабкої зацікавленості з боку місцевих (через відсутність коштів на рекламу й організацію подій), або ж поступового згасання цього інтересу. Мистецтво та культура в Україні ще будуть розвиватися, але, напевне, тільки тоді, коли знову почне істотно зростати добробут її громадян.

Війна - це машина часу.

 

Війна - це машина часу. Тільки машина часу з позначкою мінус, вона відкидає тих, хто воює назад, замість того, щоб нести до чудового майбутнє, тягне в похмуре минуле. Найчастіше за все перемога у війні Пірова, а наслідки - жахливі. Загиблих людей неможливо повернути. Руйнування відбудовують десятиліттями. Мільйони людських доль зламано назавжди. Держави і нації укидаються у столітні марафони обопільної ненависті. І чому? Всього лише тому, що не вистачило розуму поважати одне одного і домовитися. Make love, not war!

Інфобізнес: очікування та реальність.

Люди завжди чогось вчили один одного: передавали досвід ремісники, давали знання вчителі та викладачі, напрацьовували навичок тренера ... Однак завжди ті, хто готує початківців були окремішніми, з власними традиціями та особливими знаннями, які досяжні по справжньому тільки тим, хто не є чужим для цієї групи людей.

 

Сьогодні ж вигадали якийсь інфобізнес. Його представники цілком серйозно вважають, що наставником може стати кожний і за будь-якою темою, що наставництву можна повноцінно навчитися за книгами і курсами ... Але, представників інфобізнесу власне навчання цікавить виключно як комерційний інструмент. Їм важливіше, не те що про них думають, не те до якої міри корисна їхня інформація учням, а скільки їм за це сплачують. Представники інфобізнесу перетворюють начебто свої знання на джерело доходу.

 

Чому начебто свої? Тому що це не їхні знання. Більшість курсів коштують не дорожче долара, хоча б тому, що на 95% складаються з добре відомих фахівцям істин і попросту «води», яку за знання може сприйняти тільки людина, яка в тій чи іншій темі взагалі нічого не розуміє. Більшість «таємних» і «унікальних» знань з інфобізнесових пакунків  - це рівень шкільних рефератів. Чому? Та тому що, якщо у мене немає, щонайменше, гарної середньої фахової освіти за тією ж агрокультурою, то я не можу знати, що в цій темі є важливим, а що ні, не можу знати більшості процесів, а куди там мені знати щось нове і цінніше, ніж офіційна наука? На самому вмінні щось «впарити» далеко не заїдеш ...

 

Складно повірити, що якась людина, яка себе поважає направду думає, що час добрих професіоналів може коштувати так само дешево, як курси представників інфобізнесу. Складно повірити, що якась людина, яка себе поважає направду думає, що хтось незгодний з офіційною наукою, який не має взагалі жодних паперів, які підтверджують його компетентність в темі, може навчити чогось справді цінного.

Чому саморозвиток - погана мета для життя?

Чому саморозвиток - погана мета для життя? Все просто, справа в тому, що "саморозвиток" - це вкрай нечітке поняття, тобто можна геть не розвивати себе, а вважати, що саморозвиток відбувається. Та й до того ж, як можна адекватно йти до того, що складно виміряти або сформулювати точно? Мені здається, що саморозвиток - це комплекс чітких завдань, а оцінюють те, розвиваєтесь Ви чи ні тільки авторитетні люди, які біля Вас. Тому, коли наступного разу будете хизуватись своїм саморозвитком, подумайте, а чи все Ви собі чітко уявляєте?