Жива запорізька література: остаточна маргіналізація.

Жива запорізька література пережила багато різних форматів і експериментів, мала чимало успіхів і невдач, а наразі, схоже, остаточно маргіналізується. Можна скільки завгодно заспокоювати і обманювати себе, але кілька разів, від геть літературних різних об'єднань, збирати всього по 40-50 людей, коли проводиш читання у найзалюдненіших місцях величезного міста Запоріжжя - це провал.

 

Чи винні організатори? Ні, зовсім не винні. Зі свого боку вони зробили все, щоб зібрати людей, підготувати гарний і цікавий захід, запросити якісних місцевих і навіть поетів з інших міст, приємних музик ... А може це через такий час? Ні, як би цинічно це не лунало, але люди гуляють і розважаються майже так само, як і до теперішнього непростого періоду історії держави нашого. А хто ж тоді винен?

 

Винен глядач! Він, в середньому: ледачий, перебірливий, неплатоспроможний. Йому треба, щоб до Запоріжжі приїздили поети рівня Євгена Євтушенка та Ес Соя, було оповіщення про їхній приїзд режимі в «з усіх щілин звуть» так ще й має бути безкоштовний вхід. Типові завищені очікування. Так-так, цього слухача точно потрібно виховувати, але це - хіба що в перспективі, а зараз маємо, що маємо. Жива література місті в Запоріжжі ніби існує під девізом «мистецтво заради мистецтва, творець, покажи іншому творцеві що ти там натворив».

 

Що ж робити? Як зупинити вже практично доконану маргіналізацію запорізької літератури? Скажу чесно, я не бачу виходу. Всі заходи з популяризації та підняття авторитету запорізької літератури вимагають серйозних фінансових надходжень і професійної роботи в цьому напряму, вимагають активізації місцевої аудиторії. Згоден! Зусилля ентузіастів - титанічні, але «стелі »свого розвитку, без серйозного менеджменту і комерційного освіження, запорізька література давно досягла. Як відомо, не що прогресує, то регресує ...

Чому я купував , купую і буду купувати українську книгу.

Деякі люди запитували у мене , мовляв , навіщо купувати українську книгу , якщо сучасна література деградувала , а скрізь обговорюють російську книгу ? Відповім  десятьма простими тезами.

1 . Українська книга справді про Україну. Українська книга, в більшості випадків, про Україну , по- українськи і написана українцями. Тобто, написана вона очевидцями з традиційними для наших місць вихованням і цінностями , за наших реалій.

2 . Купуючи українську книгу Ви інвестуєте в українські : літературу , дизайн , книгодрукування ... Так-так , у все те , що реально впливає на розвиток української культури тут і зараз.

3 . Українська книга якісніше. Хто Вам буде якісну книгу навіть з ближнього зарубіжжя «тарабанити»? Схопили , що подешевше з розпродажу , і гайда в Україні продавати ...

4 . Українська книга серйозніше , ніж привізна. До України везуть , переважно , масові бестселери . Книги малоцінні за змістом і суто розважального характеру ... Хіба це Ваш рівень?

5 . Українська книга - справжня. Купуючи українську книгу , Ви , вкрай малоймовірно , що «наштовхнетесь» на піратський репринт .

6 . Українська книга - добірна . Через великих ризиків низьких продажів , видавці , наприклад, найчастіше , не випускають слабкі романи та збірки віршів середніми і особливо великими тиражами.

7 . Українська книга мало ангажована . Завдяки відсутності великих монополій і відносного невтручання держави , українська книга все ще залишається простором для безлічі думок .

8 . Українська книга виграє міжнародні премії. Незважаючи ні на що українські автори постійно виграють різні премії , і українська художня література ані трохи не поступається , скажімо , словацькій чи румунській .

9 . Українську книгу читають не тільки в Україні . Українську книгу читають скрізь, де живуть українці і скрізь , де вчать українську мову.

10 . Зростання популярності української книги дає зростання літературній сцені. Місце масових співаків і гумористів вже сьогодні потроху відвойовують літератори. Погодьтеся приємніше послухати майстра слова , ніж того , хто співає рими « кров - любов » або розповідає стародавні гумористичні монологи.

Василь Семенович Стус

Василь Семенович Стус (6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області - 4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино, Пермської області)

Василь Стус був одним із найяскравіших представників руху шістидесятників на україні. Цей літератор, перекладач, прозахисник боровся проти тоталітарної системи й у решті решт був заморений нею, але справа його життя вижила й перемогла.

Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994—95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…». Державна премія ім. Т. Шевченка 1993 (посмертно).

За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та інші. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»). У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету. Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури. Засновано премію імені Василя Стуса.

Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестнера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської - поезії Кіплінга; з італійської - Джузеппе Унґаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької - Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара. Перекладав також зі слов'янських мов.

26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.