На хвилях поезії природності...

Тиша. Сильна, індигова ріка виграває на сонці м’язами плавних хвиль. Ніжний вітер тремтливо погладжує траву. Ледь вище трави раз по раз, майже невагомо, пролітають коники. На теплих каменях, жмурячись від задоволення відпочивають візерункові змії... Сядеш біля стежки, розслабишся й, начебто, розчиняєшся в цій споконвічній степовій природності, непідробній глибині й чарівній могутності життя...

Пляж на Хортиці

Купався, поспав на піску. Відчув умиротворення й гармонію. Щиро проігнорував п'яні пики, балакучих бабок, гучних дітлахів. Був нехай і дріб'язково, але щасливий. Що ще додати? Певно інші слова зайві.

Кладовище на Хортиці.

Коли часто їздив на Верхню Хортицю через греблю - кілька разів бачив кладовище на острові Хортиця, на пагорбі, прямо біля берега Дніпра. Ось, сьогодні заглянув на Січ і прямо поруч із нею, трохи нижче, відвідав це кладовище.


Взагалі – просте кладовище радянської епохи (поховання, переважно, починаючи з 1967 року), однак, цікавими були розташування,


кілька занедбаних могил й атмосфера. Вона була - спокійною й філософською, та віяла вічністю навіть через весну й спів птахів.