Утома нагадує пітона, вона обвиває тебе повільно, але впевнено й міцно, неминуче ніжно й смертельно важко. Настільки важко, що ти навіть не припускаєш думки пручатися їй. Утома холоднокровна, вона гріється твоїм теплом і стає усе тепліше й тепліше, заспокоює й присипляє тебе, а потім неспішно заковтує тебе. І от, ти дивишся на годинник, робота в тому жеж стані, що й була, а кілька годин втрачено, ти їх просто проспав, і ще й цей пітон утоми ніжно позаламував твоє тіло...
