Спритно караcкаючись донизу, спускається трамвай. Дивиться своїми круглими жовтими очами й начебто говорить: «Сідай. Не бійся! ». Ти хочеш по звичці поїхати на маршруткою, але в маршруток ока квадратні й бездушні, а в трамвая круглі й жовті - теплі, ніжні очі. Маршрутки білі, як лікарня або офіс, а трамвай ніжно червоний неофіційний... Стрибаєш у нього й по рейках швидко швидко, у зручному широкому кріслі, просторому напівпорожньому салоні... Встаєш, як у стар, компостуєш білетик і дивишся, як місто доганяє тебе за вікном, доганяє доганяє, а наздогнати не може...
Немає коментарів:
Дописати коментар