Часом, відчуваєш, наче ти йдеш розміткою високошвидкісної магістралі... Повітря просочене машинними огидними запахами: тертої гуми, масла і бензину. Сталеві, ідеально витончені, монстри затисли тебе з усіх боків і йдеш тим невеликим простором тільки вперед, знаючи що будь-який крок убік, за межі цих білих смужок, може бути вартим життя... Спочатку йдеш уперед тільки для себе, потім заради тих, хто дав тобі життя, а потім задля тієї, котра сповнила твоє життя сенсом... Для неї й тільки для неї назавжди віриш, що за штучним бляклими ліхтарями живе яскраве й справжнє сонце, а за хмарами грязно-попелястих вихлопів - блакитне небо... Віриш і йдеш уперед. Тільки вперед.
Немає коментарів:
Дописати коментар