Жива запорізька література: остаточна маргіналізація.

Жива запорізька література пережила багато різних форматів і експериментів, мала чимало успіхів і невдач, а наразі, схоже, остаточно маргіналізується. Можна скільки завгодно заспокоювати і обманювати себе, але кілька разів, від геть літературних різних об'єднань, збирати всього по 40-50 людей, коли проводиш читання у найзалюдненіших місцях величезного міста Запоріжжя - це провал.

 

Чи винні організатори? Ні, зовсім не винні. Зі свого боку вони зробили все, щоб зібрати людей, підготувати гарний і цікавий захід, запросити якісних місцевих і навіть поетів з інших міст, приємних музик ... А може це через такий час? Ні, як би цинічно це не лунало, але люди гуляють і розважаються майже так само, як і до теперішнього непростого періоду історії держави нашого. А хто ж тоді винен?

 

Винен глядач! Він, в середньому: ледачий, перебірливий, неплатоспроможний. Йому треба, щоб до Запоріжжі приїздили поети рівня Євгена Євтушенка та Ес Соя, було оповіщення про їхній приїзд режимі в «з усіх щілин звуть» так ще й має бути безкоштовний вхід. Типові завищені очікування. Так-так, цього слухача точно потрібно виховувати, але це - хіба що в перспективі, а зараз маємо, що маємо. Жива література місті в Запоріжжі ніби існує під девізом «мистецтво заради мистецтва, творець, покажи іншому творцеві що ти там натворив».

 

Що ж робити? Як зупинити вже практично доконану маргіналізацію запорізької літератури? Скажу чесно, я не бачу виходу. Всі заходи з популяризації та підняття авторитету запорізької літератури вимагають серйозних фінансових надходжень і професійної роботи в цьому напряму, вимагають активізації місцевої аудиторії. Згоден! Зусилля ентузіастів - титанічні, але «стелі »свого розвитку, без серйозного менеджменту і комерційного освіження, запорізька література давно досягла. Як відомо, не що прогресує, то регресує ...

Літ П “Чорна людина”

Рідко буває так,що вечір присвячений якомусь літератору або літературному образу збирає геть різних людей і при цьому всім цим людям - украй цікаво й весело. Творчий вечір Літ П “Чорна людина” одне із кращих подій перед закриттям бара «Погрєбок» став саме таким вечором... У форматі поезія/музика виступило більшість активних творчих молодей нашого міста. Як Ви вже зрозуміли з назви, вечір був присвячений великому російському поету Сергію Єсеніну і його поетичному образу «чорна людина». З декорацій цього разу була колоритна петля, стілець на місці виступаючого й оригінальні ліхтарики - банки, загорнені в задироколені сторінки старих книг... Мінімалістично, але атмосферно й цікаво. Поетична частина цієї творчої зустрічі вирізнялася тим, що на суд публіки були представлені кілька версій прочитання вірша «Чорна людина». Найбільше запам'яталися виступи Луїзи Морган (образ і прочитання в дусі традиції «Серебрянного століття») і Антона Чешира (образ і прочитання в дусі Єсеніна, як його розуміють сучасники). Також виступили всі заявлені в афіші поети, не дивно, що в цей вечір особливою популярністю користувалися вірші з легким присамоком бешкетництва й вульгарності, також, філолофсько-ліричні речі... У плані музики теж був певний і досить сильний «розкид». Зі сцени звучали, як навпівакустичний гумор, так й авторська пісня й, відверто рокові композиції... Музика в цей вечір, втім, як і нетематична поезія була - на будь-який смак. Не дивно, що навіть не дивлячись на, часом уже надто бурхливі захвати. Загальна атмосфера заходу була приємною, дружньою й радісною, як і личить будь-якому нормальному творчому вечору. Почавшись філософією й самокопанням цей захід закінчився нестримними веселощами. P.S. Так, після тривалої перерви, я повернувся до активного блогінгу, чекайте цікавих оновлень найближчим часом...

Літ П. Вступ.

Слово «самодіяльність» завжди лунає претензійно, несерйозно, великою мірою іронічно. Однак, практика доводить, що далеко не все, що робиться своїми руками й силами - настільки кепсько й не фахово. Багато чого залежить, мабуть, від, власне, цих рук, від їх вміння й працьовитості, старанності.

Літературне підвіконня, як, свого роду, відкрите літературне товариство існує вже досить давно, але одна справа - закриті заходи у форматі «тільки для своїх», а інше - відкрите дійство на яке можуть потрапити зовсім чужі люди й, навіть, замайнути преса.

Саме такий, відкритий, захід і було влаштовано зусиллями активу літературного підвіконня. Будь-який вихід на справжню сцену - це, завжди, досягнення й, навіть, малі сцени - це геть інший рівень подачі й якості матеріалу, зовсім інші, вищі вимоги до тих, хто виступає. Тобто, було надзвичайно важливо не помилитися в людях, «зробити ставку» на тих, хто дійсно здатний виправдати довіру й, у людях, все-таки не помилилися. Багато хто не тільки охоче став готуватися до виступу, а ще й звпросив до виступу своїх творчих друзів: літераторів і музикантів, зробивши програму вечора ще насиченішою.

На цьому виступі був надцікавий список учасників: у ньому не було «середнячків», були винятково люди, які давно й добре себе показали й дебютанти. І, як не дивно, якщо й можна було мати до когось претензії, ніяк не до дебютантів.

Це «маститі» з апломбом і патетикою, без належного оголошення,натякаючи на неосвіченість зали, читали публіці класику російської літератури; були, геть не сценічно, одягнені; читали зі свого репертуару, те - чому в обід - сто років; дозволяли собі скандалити й вимагати перестановки «їх величностей» на більше ранні місця в програмі.

«Молодь» не була настільки «великою», але й не була отетерілою й переляканою, вона мала на сцені природній вигляд, була невимушеною, світлою й приємною. Нехай тексти багатьох дебютантів точно не дотягали до рівня «знаних», але в подачі дебютанти, цього разу, однозначно дали набагато більше.

Якщо казати в цілому - жодного відверто провального виступу не було - і, цей факт, незаперечна перемога організаторів. Також, варто згадати, що програма, навіть незважаючи на всі зміни, залишилася збалансованою й публіці не було нудно.

Відмінно спрацювали й музики. Будучи, певною мірою розважальним окремішним явищем, виконавці були досить цікаві й оригінальні, щоб вибороти увагу зали, всі без винятку якісно віпрацювали свої програми. Наявність кількох бісів, більш ніж для одного артиста — дуже промовиста.

Складно зрозуміти, що намагалися відбити ретро декораціями на сцені дизайнери заходу, але все вийшло дуже мило й по-домашньому, тепло й затишно, натхненно. Дбрим був і контингент відвідувачів, більше півсотні дійсно зацікавлених сучасною літературою людей - це дещо неочікувано й втішно. Навіть, здебільшого, традиційно зарано зникаючі й дужу провільно оприлюднюючі знімки фотографи, навряд чи змогли зіпсувати приємне враження від вечора живих й актуальних літератури й музики нашого міста.

Друга презентація альманаху “Дніпрові пороги” у Запоріжжі.

Рідко якусь збірку презентують в одному місті кілька разів. Однак, якщо збірка дйсно цікава й якісна, якщо автори дійсно мають безпосередній стосунок до сучасного українского літературного процесу, якщо ще не всі охочу мали змогу послухати виступи авторів збірки — тоді можлива й друга й третя презентація. Щоби довго не розповідати що й до чого одразу скажу, що видання альманаху “Дніпрові пороги” літературного клубу “Літературні вечорниці” Запорізького обласного Товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка — стало значною подією місцевого літературного процесу. Стало такою подією не завдяки допомозі Товариства “Просвіта” ім.Т.Г.Шевченка, не завдяки підтримці активу обласної організації НСПУ, не завдяки тому, що відкрило кілька нових, цікавих імен сучасної Запорізької літератури, а стало подією бо нарешті згуртувало літертурну спільноту, хоча би трошки наблизило старе покоління до нового, професійних авторів до аматорів і початківців. Отже не дивно, що однієї презентації виявилося замало, а інтерес до цього альманаху не вчух навіть за місяць після першої презентації.

Втім, друга презентація була докорінно відмінною за своїм концептом. Наразі, дуже поширеним є словосполучення “урочисте відкриття”, так ось другу презентацію можна сміливо назвати — урочистою презентацією. Крім чарів Евтерпи, Ерати й Тілії на цьому заході ще були Терпсихорині та Полігімнієві откровення. На цьому квітучому святі мистецтв, гармонійно співіснували: виставка картин, спів і танці народних і самодіяльних творчих колективів і поетичні читання всі ці приємні оку й серцю справжнього естета речі, супроводжувалися гарно і доречно продемонстрованими абстрактними відео-інсталяціями.

Але, безумовно, центральною була саме літературна частина. Врахувавши досвід попередньої презентації для виступу запросили тільки найвправніших чтеців, серед яких були :Віра Коваль, Пилип Юрик, Володимир Северинюк, Василь Пузанов. Кожний поет презентував певний тип поезії: Віра Коваль презентувала глибоку філософську поезію, Пилип Юрик — гумористичну, Володимир Северинюк — ліричну, Василь Пузанов — пейзажну поезію. За гучністю оплесків чи реакцією глядачів, було важко зрозуміти у кого був найкращий виступ, певно, кожний тип поезії знайшов своїх поціновувачів, а, назагал, вірші читалися дуже таки непогані — усі ж вони - видані й не тільки на сторінках презентованого альманаху.

Під час заходу зала кілька разів вибухала оплесками й глядачі, після завершення презентації з великим захопленням залишили місця...