Сумні думки про шоу-бізнес цілком і про неформальну його частину.

Усі 23 роки незалежності України доводять одну просту істину - там, де люди живуть вбого - замало місця для мистецтва і культури. Мистецтво та культура просто не має жодної мотивації відвідувати своїми кращими зразками ті місця, де за них не можуть гідно сплатити, а це призводить до того, що цілі регіони живуть тільки місцевими артистами.

 

Подібна культурна герметичність через економічні проблеми не веде до чогось доброго - люди не знають кращих світових і національних зразків мистецтва і культури, а артисти деградують, тому що конкурують, фактично, виключно на регіональному рівні. Полишаючи формальний шоу-бізнес, зауважу, що Київ і Харків, як центри неформального шоу-бізнесу, з'явилися саме тому, що там знайшлися ті, хто здатен за це платити.

 

За всі 23 роки незалежної України неформальні мистецтво і культура «гуляли» по інших містах тільки набігами, а ініціативи з організації місцевих субкультурних спільнот, у переважній більшості, геть не знайшли підтримки внаслідок слабкої зацікавленості з боку місцевих (через відсутність коштів на рекламу й організацію подій), або ж поступового згасання цього інтересу. Мистецтво та культура в Україні ще будуть розвиватися, але, напевне, тільки тоді, коли знову почне істотно зростати добробут її громадян.

Про музичних гурманів

 Що мене дратує в більшості ТП, гіпстерів, неформалів, людей "які знаються на музиці"? Те, що вони годинами можуть шукати "круті фішки" в творчості масових гуртів і виконавців, а коли їм ставиш дійсно рідкісну та цікаву музику, то, найчастіше, чуєш щось кшталту: "Вимкни це лайно!" ...

Хороша і погана музика

Починаю чудово розуміти, чому деякі люди кажуть, що є тільки добра і погана музика. Мені абсолютно незрозумілі «неформали», які більше ніж на 5-10% слухають мейнстрімову попсу і навіть не приховують цього, а навпаки - пишаються цим. Як можна бути рокером або металістом і годинами ганяти у себе в аудіозаписах у ВК комерційний клубняк або просто попсу?!