Цей пост буде здаватися скигленням, але то не зовсім так. Справа в тому, що навіть, якщо Ви не ниєте, то все одно так виходить, що або хтось, або ж власне Ви не виконуєте обіцянок. Ми не будемо заглиблюватися в причини невиконання обіцянок, а зупинимося виключно на наслідках, які, в більшості випадків, не сприймаються нами, як катастрофічні, але є такими. Отже, обіцянки бувають двох типів: собі та іншим. Якщо Ви брешете собі, то Ви не розвиваєтеся, як особистість, а якщо брешете іншим, то ніколи не будете жити впевнено і спокійно.

 

Невиконання обіцянок - найбільша форма брехні, тому що, коли людина щось обіцяє, то вона навмисно підкреслює важливість того про що вона обіцяє, а значить зобов'язана виконати і в пріоритетному режимі. Не можете щось виконати, і виконати швидко і добре, то просто не обіцяйте цього!

 

У кожної людини повинні бути слова найвищої важливості, які вона каже рідко, але ні в кого не виникає сумнівів щодо правдивості цих слів, якщо Ви завжди виконуєте свої обіцянки, або принаймні максимально намагаєтеся так чинити, то у Вас є такі заповітні слова , які в деяких випадках можуть зіграти для Вас в якості козиря.

 

 Не все в цьому житті варто робити хутко, от і обіцяйте повільно, з труднощами, але якісно і надійно. Одна людина слова завжди краще десятка пустомель. Давайте не будемо смітити словами, а особливо обіцянками, будемо цілісніше і відповідальніше, будемо ще більше поважати себе і тих, хто вартує наших обіцянок!

Трохи радості для інтроверта.

Знаєте, а все ж, іноді, страшенно приємно бачити навіть не друзів, а просто приємних людей. Неважливо чи потрібно для цієї зустрічі працювати чи ні, але і в цій атмосфері чудово відпочиваєш від тягаря буднів і важкості творчого застою... Люди, які раді тебе бачити, які багато чого хочуть тобі розповісти і послухати тебе. Це все дуже приємно. Не те, щоб є потреба уваги і розуміння, радше треба певний простір для обміну ідеями, не чистими, а такими, на рівні задумів, але живими ідеями.

 

То, що ще? Звичайно ж, з такими людьми приємніше за все зустрітися творчій атмосфері. Скажімо, в атмосфері творчої роботи. Коли всіх вас об'єднує щось одне, те що кожен з вас бачить зі свого кута зору. А потому всі ці кути зору наче змішуються, та й виходить щось неповторне ... Таке загальне і рідне для всіх. Зрозуміле всім. Дякую!

Шахи та капіталізм.

А хочете, я розповім Вам страшну казку про шахи? В одній країні третього світу жив був хлопчик, хай буде - Джон, зростав він у бідній родині, з дитинства тяжко працював і одного чудового дня, коли повертався з роботи, він побачив двох людей, які грали в шахи. Джону сподобалася ця гра, і він захотів нею займатися.

 

Він тиждень жив напівголодним, але придбав собі дошку і фігурки, потім Джон записався в громадську бібліотеку і багато разів перечитав єдину книгу про шахи, яка там була, він майже вивчив її напам'ять, не дивно, що Джон почав дуже добре грати і навіть вигравав у досвідчених дідів на вулицях.

 

І ось, іншого чудового дня, Джон захотів отримати повноцінний міжнародний рейтинг з шахів. Сів, підрахував і заплакав. Чому? Тому що Джонова зарплатня - 100 $, квиток в місто, де буде відбуватися турнір 25 $ в один бік, а турнірний внесок - 55 $. Національної федерації шахів в країні Джона - немає. Так чому ж шахи занепадають?

Трухлявина в чоловічих та жіночих головах.

Останнім часом якось так склалося, що я дивлюсь багато відео і читаю багато статей від жіночого і чоловічого рухів. Боже, як же ж багато в цих опусах повного неадеквату, пустих звинувачень протилежної статі у всіх смертних гріхах, повного небажання хоч трохи усвідомити те, що і у самих «рильце в пушку». Це все пишуть дорослі та великодосвідчені тітки і дядьки, у деяких є справді помітні досягнення і сім'ї. Звідки в них вся ця дур? Що заважає їм бачити в людині, насамперед, людину? Чого вони мають таку пекучу та стійка ненависть до величезних суспільних груп?

 

За ідеальних умов жіночий рух має допомагати дівчинці оформитися в жінку, а чоловічий хлопчикові в чоловіка, але на практиці перше - це інкубатор патологічних мізандринь, а друге - школа невиправних мізогіників. Чому люди схильні до крайнощів і серйозні проблеми, найчастіше, радше відбивають у них бажання по-справжньому мислити і більш-менш об'єктивно оцінювати, ніж допомагають якось розвиватися і змінюватися в кращий бік

Гармонія тіла і духу.

Ні, панове, все ж без гідної уваги до тіла і душа ніколи не буде гармонійною. Багато речей все ж цілковито матеріальні і жодні духовні практики потреби підтримання ефективної працездатності тих матеріальних речей не скасовують. Так, може бути пріоритетним як тіло,  так і дух, але розвивати треба і те, і те, розвивати постійно і якісно.

 

В умовах сучасної цивілізації більшість з нас мало рухається і тому для нас ідея розвитку та активізації тіла лунає досить дивно. Але ж дивно не означає неправильно, чи не так? Тим паче що регулярна і правильна фізична, тілесна активність подовжує життя. Погодьтесь, хочеться жити, і довго, і добре, і щасливо ...

 

А яке може бути щастя, якщо Ваш організму застоюється? Так, безсоння, яке зустрічаємо сьогодні, дуже часто пов'язане якраз з тим, що людина просто не дає своєму тілу того фізичного навантаження, якого йому треба, а, отже, не знімає нервову й інтелектуальну напругу. Поважайте же не лише свою душу, але й тіло, тоді і вони будуть поважати Вас і вести Вас до успіху коротшими шляхами.

Мінімалістичність щастя.

А щастя – все ж річ мінімалістична. Хто би і що би, не казав, а щастя завжди можна чітко і зрозуміло, просто сформулювати. Просто висловити, втім вкрай непросто його втілити у життя, воно чимось нагадує тонку і гаданий неможливим витвір майстра-ювеліра. Щастя замало просто зрозуміти, потрібні роки, аби його досягти і роки не суто очікування, а роки активної роботи над собою і своїми навичками.

 

Саме тому щастя і так цінують, так, дуже рідко та, воно може бути випадковим, але воно може бути випадковим тільки вкрай швидкоплинно, якщо ви хочете довгого та міцного щастя, то це буде тільки результатом чітко спрямованої і титанічної праці. Важливо бути героєм не одного разу, а щодня. Постійність - це обов'язкова умова довготривалого щастя, але сталість має бути в активності.

 

Якщо простіше то, міцне щастя - це довготривале застосування правильних принципів і цінностей у напрямку досягнення головних цілей. Щастя мінімалістичне саме тому, що головних цілей в жодному випадку не буває багато, якщо ж вам здається, що їх багато, то ви плутаєте цілі з примхами, розберіться в собі трохи краще.  

Атмосфера інтелектуалізму.

Проглядає жахлива закономірність. Дуже багато дорослих і серйозних людей давно випали з певної атмосфери інтелектуалізму. Вони інтелектуально дрібнішають роками і навіть десятиліттями. Їхні попередні завоювання в царині інтелекту поступово тотально зникають. Я гадаю, що тут проблема саме в тому, що вони припиняють прагнути до атмосфери інтелектуалізму. Їхні заняття і те, як вони витрачають час стають все простіше і простіше, вони неймовірно віддаляються від будь-якого, навіть масового мистецтва. Я дуже радий, що мені вдається не випадати з цієї атмосфери, рідні та близькі люди завжди можуть розповісти щось нове і цікаве. Мені здається, що в жодному разі не можна забувати про розумне, мудре і гарне. Якісне середовище значно сприяє самовдосконаленню. Навряд чи хтось із нас дійсно думає, що самовдосконалення - то міф і дурниця.