Сльози, шмарклі та лайно.

Чимало здивувавшись, раптом зрозумів, наскільки ми, здебільшого , ледачі. Якщо судити навіть з ВК, то більшість статусів про: те, як важко працювати; як погано, що треба когось шукати; як погано, що країна бідна; як погано, що Айфон не такий придбали; як погано, що тебе не розуміють, коли тобі ліньки пояснювати тощо ... Тобто всі ці скарги - не більше ніж констатація безсилля і гнилої ліні ... Люди відмовляються розуміти, що не все в нашому житті дається єдине разовими діями, іноді треба докладати зусиль регулярно, а іноді тільки такі зусилля й допомагають вийти на новий рівень. У житті є місце не тільки для героїзму подвигу, але й героїзму належного дотримання рутини. Хоча, рутина не повинна «засмоктати», людина повинна залишатися готовою до звершень.

Декілька слів...

Нарешті затяжний й, доволі малоприємний, період перевантажень і мікроблогінгу, схоже, добіг кінця. Нарешті я можу написати у свої основні блоги. Хоча, взагалі-то, писати й нема про що. Більшість подій, що відбуваються у Запоріжжя - нудні й не варті огляду. Життя ж - досить рутинне, звичайно, не без маленьких радощів, але писати про них по блогах, якось - зайве... Так що, от, власне й нема про що писати, хоча, вчора виступив на поетично-музичному вечорі «Замітки на полях 2», але про цю подію - в іншому пості.