Як обрати добру книгу?

Що сталося з сучасною літературою? Чому так мало, дійсно яскравих, літературних величин? Справа в тому, що сучасну літературу зробив сірою геть не постмодерн, але постпостмодерн. У сучасних умовах ролі читача і автора надто змішалися, мало не кожен другий читач - сам автор. Сучасна література нагадує Інтернет, де дуже складно знайти щось справді цінне в купах інформаційного сміття. Звідси і починається девальвація автора взагалі.

 

 Більшість людей тепер взагалі не читають маловідомих авторів, а значить, в літературних героїв обирають журналісти модних ЗМІ та видавці, а не природний відбір, як колись. Таким чином, маємо ситуацію тотальної маргіналізації серйозних авторів і роздування культу потенційно успішних, суто розважальних, легких для читання масових авторів. Критику повсюдно замінила «розкрутка», тепер майже не вибирають тих, хто краще, а вибирають тих, хто перспективніший комерційно.

 

Як же ж знайти такого автора, якого радять почитати щиро, а не з комерційних міркувань? Відповідь набагато простіша, ніж може здаватися. Уважно слухайте виступи вчених, політичних діячів та інших лідерів думок. Вони часто-густо цитують новинки якісної літератури, торкаються теми того, як ті чи інші проблеми яскраво розкриті в роботах нових представників якісної літератури. Подібне тягнеться до подібного. Дійсно розумні і мудрі люди не захоплюються поганими книгами (якщо це звичайно не реклама останніх).

Що це таке? Де я запропав?

Власне нічого дивного. Я просто граю на півфіналі чемпіонату міста Запоріжжя з шахів. Як Ви розумієте, рівень там - доволі високий, а тому потрібно і готуватися до ігор, і дотримуватися режиму, не те, щоби не було часу писати про враження і думки, просто особливо якось і немає  цих самих вражень і думок (окрім тих, які стосуються шахів ). Перепрошую, але, що є, то є. До речі, мені було неймовірно приємне те, що в першому турі я потрапив на першу дошку і тому викрашаюся на єдиній фотографії-ілюстрації до звіту з події.  Світлину додано.

Як перемогти лінь?

Як перемогти лінь? Насправді відповідь напрочуд проста. Збільшуйте кількість своїх регулярних обов'язків. Як тільки у Вас з'явиться хоча б три-п'ять серйозних і регулярних обов'язків Вам просто стане ніколи лінуватись. Саме так «розумнішають», наприклад, хулігани, коли у них з'являються діти. Вам же ж заводити для викорінення лінощів дітей - геть необов'язково, просто живіть більш усвідомлено.

Шахи - дзеркало розвитку непопулярних видів спорту в Україні.

Що потрібно для того, щоб у вашому населеному пункті жили шахи? Треба: приміщення, шахові столи, комплекти фігур, шахові годинники, слабенький комп'ютер для здійснення жеребкувань та ведення турнірних паперів, один або кілька тренерів, щоб готувати малят. Небагато, правда? А між тим, за останні 24 роки, цей вид спорту стабільно вимирає. У чому ж проблема?

 

Проблема в тому, що шахи - некомерційний вид спорту. У колишньому СРСР майже нереально щось на них заробляти, а значить більшість гуртків - безкоштовні, а значить - глибоко збиткові. Тобто бізнесу немає сенсу вкладати гроші в цей вид спорту, а держава, як ми бачимо, найчастіше за все, хоче інтелектуальну і культурну націю тільки на словах. Тож більшість гуртків просто закриваються, через нерентабельність, а ті, хто починає брати гроші за використання інвентарю та тренування нового покоління залишається без відвідувачів і учнів. Людей теж можна зрозуміти, часто густо їм просто нічим платити.

 

Так що ж маємо? В умовах такого дикого капіталізму, як у нас, виживають тільки ті види спорту, які здатні «пролізти» на телебачення і стати надпопулярними, які можуть залучати багатих інвесторів, які придатні, якщо не до повної, то до часткової комерціалізації без особливої праці тих, хто її здійснює.

 

Шахістів, як і представників інших непопулярних видів спорту, в наших реаліях врятує тільки об'єднання і самовіддача у розвитку та популяризації їх виду спорту. Ґрунтовної та постійної підтримки немає звідки чекати.

Про сербську гопоту.

Сьогодні один мій сербський друг відповів мені, що у них теж є гопота. Особливо, в погано розвинених районах. У Сербії гопники називаються "дізелаші" від назви фірми "Дизель". Від нашої гопоти вони відрізняються тим, що трохи футбольні фанати, трохи спортсмени та патріоти (чимось нагадують західно-українських рагулів). Зрідка вдягають щось інше, крім спортивного одягу / джинсів і бомбера (кросівок під перше і ботів під друге відповідно). З виробників полюбляють Найк, а не модний і чьоткій у нас - Адідас.

Чим відрізняються поп і попса?

 

Поп від попси відрізняється тим, що про поп знають у всьому світі, а про попсу далі свого «колгоспу» ніхто не знає. Це основна відмінність і вона зумовлює більш низьку якість попси, нав'язливе бажання загравати зі своєю нечисленною аудиторією у попсовиків, виконання пісень виключно тією мовою, яку розуміє їхня аудиторія ...

 

Попса - це донька самодіяльності. Галузь працевлаштування тих, хто більше нічого не вміє робити, крім співу для запеклих провінціалів. Попса нецікава для всього світу тому, що це музичний продукт, зроблений для заробітку під гаслом - «і так піде, і так захавають». Будь-хто, хто успішно закінчив просту середню школу не зможе любити таку «музику».

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу.

Драматичні серіали - прокляття сучасного російськомовного кінематографу. Я би зміг назвати нормальним і український і російський кінематографи, якби не ці «шмарклі», спрямовані на бабів, у всіх значеннях цього слова. Всі сюжети драматичних серіалів неймовірно шаблонові, персонажі в них жахливо переграють, а події шалено неприродні і неправдоподібні. Я не розумію, за що таке взагалі можна любити? Невже деяким особинам жіночої статі ніде більше брати емоції, крім цих серіалів? Навіть індійські фільми другого і третього сорту і ті - осмисленіші і художніші.