Події для подій.

Події для подій. Чогось саме так, доволі іронічно,  хочу назвати більшість українських культурних заходів. Так, після деяких з них є реальний ефект, нові  книжки, нові імена, гарні записи виступів. А решта? Зібралися погомоніли і розбіглися? Який сенс в літературних подіях без кінцевого результату? Який сенс у кіно, яке ніхто не дивився, не дивиться і навряд чи буде дивитись? Як жеж набрид цей тухлий митецький пафос. Даєш реальний культурний продукт! Досить на манер павичів розпускати своє художнє «пір’я»!  Щоб стати хоч кимось, щоб мати реальний і постійний статус треба щось дати людям, а не пертись в телевізор, друковані видання чи в Інтернет!  

Зміна формату блоґу

Остаточно вирішив змінити формат цього блоґу. Відтепер він не буде україномовним дзеркалом головного блоґу, а стане чимось самостійним і самодостатнім. Гадаю, що це правильне рішення, бо зараз саме час дещо змінити формати моїх блоґів, урізноманітнити їх, зробити цікавішими. Матимемо більше розмаїття, більше свободи.  

Музика юності

Завжди вважав довгі і смачні теревені на тему того, що якась музика може «чіпляти» тільки того, що ця музика - музика юності – цілковитою маячнею. Але ж ні , після того, як і я вже зрілий, я дійсно відчуваю, що це так. Раптово зловив себе на думці, я вкрай ностальгічно сприймаю музику американського гурту Лімп Бізкіт, здавалося б, я ніколи не був їхнім запеклим фанатом, але ж, факт. До того ж, ця ностальгія - напрочуд цікава, вона не про якихось людей чи явища, а, мабуть, власне про себе колишнього і неповторній атмосфері того часу, зрозуміло, що ані тодішнього себе, ані тодішнього часу вже не повернути. Ото такі маємо пироги.

 

Взагалі, дуже дивно бути дорослим і серйозним, особливо, коли це не маска, а факт і така поведінка стає для тебе настільки ж природньою, як і твій характер. Та я все-таки вважаю, що все на краще і від життя завжди можна отримувати задоволення. А зараз я ставлю собі Бізкітів: знову і знову віддаюся приємним почуттям безпосередній причетності до історії цього світу ... Власне, як і ж, до біса, приємні ці моменти музичної релаксації. Чудовий вечір для чудових думок і відчуттів! Так би завжди!

Риба шукає де глибше, а людина, де більше викаблучуються?

Подивишся на більшість людей і виникає невтішний висновок - цим людям цікаві лише думка оточення щодо них і мода. От здавалося б, носить людина в гарний одяг минулорічної колекції то й що? Але ж багато хто звертає на таку людину увагу, критикують, називають старомодною. Дивні люди. Чому вони вирішили, що всі мають бути модними? Хто їх у цьому переконав? Мені здається, що все ж стильність людини важливіша за її модність. Мода мінлива, а стиль - сталий.

 

 Людина, звичайно, може змінювати і стиль, але ж може і не міняти. Загалом, викаблучуватися не варто. Можна бути гарним і спокійно, без вічної гонитви за мінливими по сто разів на день мінливими уявленнями про загальну актуальність того, чи іншого стилю ... Слідкування за модою - то для невпевнених у собі і не сформованих особистостей.

Відеоблоґери чи ТБ?

Усе частіше можна почути про те, що телебачення незабаром зникне. Мовляв Ютюб і відеоблоґери найближчим часом замінять його. Однак мені здається, що це геть не так. Звісно, телебачення аж надто загрузло в пропагандизмі та жорстких форматах. Але, у телебачення все ж є набір якісних тем і доволі професійних співробітників. Чи є це у відеоблоґеров? Іноді є, але все одно значна частина відео у блоґеров, або ігрові, або розважальні, тобто дають будь-якої інформації взагалі, або ж дають її мінімум. Значить ТВ все ж не вимре. Окрема тема, звичайно, якість ТБ і кількість реклами в його мовленні. Таки хочеться, щоб було хоча б кілька некомерційних каналів ТБ, а частина відеоблоґеров вийшли на якісніший рівень ...

Соціальні мережі без контенту гинуть.

Тотальне домінування Фейсбуку та Вконтакті, деяких інших великих регіональних соцмереж, мені здається напряму  пов'язане не стільки з кількістю користувачів, скільки з наявністю того, що цим користувачам потрібно. Власне спілкування і додавання до друзів - це дуже обмежений функціонал, який вже реалізований навіть на рівні сучасних версій форумів. Також повністю провалилася ідея про тематичні соціальні мережі. Без наявності того, по що туди прийдуть люди певних інтересів, робити там користувачам нема чого й вони туди більше одного-двох разів навряд чи зайдуть.

 

Важливо ще відзначити, що нестямна спроба нагнати відставання від лідерів ринку шляхом масового викладання контенту, у більшості менш успішних соціальних мереж теж зазнала невдачі. Справа в тому, що цей контент виявився геть неактуальним і нецікавим користувачам. Тобто здатність адміністрації соціальної мережі створювати дійсно цінні для користувачів бази контенту - вкрай скромна.

 

Що це значить? Це означає, що стратегія Фейсбуку, Твіттера та Вконтакті із залучення справжніх зірок шоубізу та сотень людей, здатних самостійно створювати актуальний контент - абсолютно правильна. А що ж варто розповісти про аутсайдерів? Жодні конкурси та акції не повертають їм колишньої популярності, а спроби зробити сайт дуже активним шляхом залучення соціальних ботів призводить до того, що люди ще швидше йдуть звідти. Час, коли користувач соціальних мереж були задоволені лише самим спілкуванням минув і вороття йому не буде ...

Надто складно

А хто то є Девід Боуї? А хто то є Алан Рікман? О, а цих хлопців з новорічних вогників нескладно впізнати ... Жах. Паразитування на ностальгії за СРСР і скрізь ті самі обличчя. Як 10 і 15 років тому, так і зараз. Занадто складно середньостатистичним людям сприймати нормальне мистецтво, та й чи хочуть?

 

 Зрозуміло, що на Новий рік всі хочуть легкості і веселощів, але невже за стільки років не можна було оновити цей стандартний телевізійний «набір» артистів. Уже грець з ним, давайте хоч переможців ікс-факторів (не одного-два для пристойності, а багато). Де вони всі? Де «свіжа кров», що вирує, панове? Не вірю, що з естрадою в екс-СРСР і СНД все так сумно. Скільки можна «годувати» звичайних людей петросянщиною і гальцевщиною, артистами часів розквіту фестивалю «Пісня року»?