Я - ґеймер ( 1990-2004 ) .

 

Перший раз я грав у далекому 1990 році в культову гру Digger від Windmill Software Inc. Потім чітко запам'яталися уроки інформатики в 1992 -му, коли ми вчилися користуватись радянськими комп'ютерами «Електроніка» і в кінці уроку нам завжди давали трохи пограти. Перша ігрова консоль у мене з'явилася в 1993 році, то була використована «Rambo TV Game». Вже в 1996-1997 у мене була більш нова Lifa , 1998 в - Сюбор , 1999 в - Sega і з 2000-2001 я чимдуж гамав на ПК (десь до 2004 року , а потім відійшов від цього і припинив стежити за індустрією ) . У період з 2000 до 2003 я доволі активно брав участь у житті деяких ігротек .

Ні, я не «подорослішав» і не «порозумнішав» в 2004-2005 році. Просто з'явилася велика кількість справ, які виявилися для мене цікавішими і важливішими , ніж шпілення . А сутність ґеймінґу саме в тому , що ти віддаєшся іграм повністю і якщо це не так , то поступово ти випадаєш з цієї тусівки і «наздогнати», навіть дворічне відставання , вже просто неможливо.

Безумовно, захоплення комп'ютерними іграми було для мене не стільки гаянням часу , скільки фактором, що інтегрував мене до особливої субкультури , тим , що значною мірою вплинуло на розвиток моєї фантазії і реакції , концентрації , чудовим фактором соціалізації ... Коли мене запитують, чи шкодую я тих роках,  я , не замислюючись , відповідаю , що ні. Я переконаний, суспільство занадто зациклене на тому, щоб довести наскільки комп'ютерні ігри шкідливі, абсолютно ігноруючи велику кількість переваг захоплення комп'ютерними іграми ..

Життя швидкого приготування.

Почав помічати , що суспільство влаштоване так , щоб , в першу чергу , зробити з людини гвинтик , корисну і витривалу запасну частину суспільного механізму . Нікому не цікаві і ніколи не будуть цікаві твої здібності і таланти , якщо вони не потрібні в цей час , в цьому місці. Суспільство налаштоване на відтворення життя швидкого приготування , нікому не цікаво когось вчити чи покращувати , цікаво трохи підівчити , трохи поліпшити і використовувати,використовувати, використовувати ... Мабуть , це і є порядок речей і його треба просто прийняти , як те, що є даним…

Куди поділися готи?

Куди поділися готи? Як мені вже набридло це питання. Відповідаю: нікуди вони не поділися, більшість найстаріших у світі тусівок, як були, так і залишилися, зникли майже всі «тусівки-новороби», що були поспіхом влаштовані, щоб задовільнити потреби набіглої в готику юрби модників ... Коли мода на готику минула, то ця юрба, природно, пішла собі в інші теми ... Готи нікуди не зникли, вони просто більше не цікаві мейнстріму.

Барно-кав’ярна криза організації заходів в Україні.

Можливо, я і не маю рації, але я чітко бачу криза організації подій в Україні. Всі більш-менш великі організатори та концертні агенції, переважно, працюють з попсою, з тими з кого прибуток буде точно і буде пристойним, працюють по найбільших місцям для концертів в місті.

Більш-менш цікавих та оригінальних ж артистів, найчастіше, привозять і запрошують керівники палаців культури, нічних клубів, кав'ярень і навіть барів. Це у режимі «ну, весь райдер не обіцяю, але щось зроблю». Зазвичай ці дрібні організатори вкрай рідко можуть собі дозволити нормальну рекламу події, спеціальне збирання людей, або, навіть, якісні афіші для них - щось позамежне.

Фактично некомерційні гастролери прирівнюються до місцевих діячів культури або навіть просто лабухів, тільки заїжджих. Не дивно, що після такого «теплого привітання» дуже багато артистів забувають шлях до нашого міста, щонайменше на кілька років.

Але, хіба в барно-кав'ятрній кризі організації винуваті лише лихі дрібні організатори? Звичайно ж - ні. Багато в чому в цій ситуації винен і відвідувач подій. Винен він у тому, що у нього, часто-густо, немає слуху і смаку, в тому, що дуже часто він відверто куйовдиться нормально платити за нормальний концерт, в тому, що волає, як він любить той чи інший гурт, а сам вантажить їхні пісні з Інтернету у піратів, а його футболка з цим гуртом надрукована в магазині сувенірів за рогом ... Допоки та чи інша сцена потрібна не нам, а господарям кафе і барів, все так і буде на цьому рівні

Сучасні дикуни.

Ці люди не володіють іноземними мовами, нічого серйозного не читають, не дивляться і не слухають, займаються тільки споживанням. Вони не релігійні і далекі від народних традицій, але сприйняти атеїзм і атеїстичну філософію вони нездатні, а сучасні погляди на світ здаються їм дикістю і надмірною свободою. Працюють такі люди «для пунктику» і щоразу, чекають на п'ятницю вже в понеділок. Звідки у цих людей свої культура та цивілізація?

Одне з двох.

Одне з двох. Або ти керуєш життям, або воно керує тобою. Якщо ти уникаєш відповідальності і рішень, то рано чи пізно, хтось візьме на себе твою відповідальність і твої рішення, а значить, ти будеш позбавлений права, навіть права дорадчого голосу. Просто станеш чиєюсь маріонеткою. Не бійся управляти життям, це важко, але воно того варто.

Профілі мертвих знайомих.

Відразу в двох соціальних мережах мені сьогодні видавало профілі знайомих, які померли. Дивишся на фотографії молодих і красивих людей, профілі повні інтересів й амбіцій, а все ... З жахом розумієш, що цих людей більше не зустрінеш, не вип'єш з ними кави, не побалакаєш про життя, вони назавжди залишаться такими, як на світлині та вічно будуть жити в серцях у тебе і тих, хто їх знав, вони будуть згустком асоціацій і емоцій, образом ... Треба цінувати свій час тут. Memento mori.