Вторинність…

Моє зацікавлення культурою та побутом Молдови привели мене до  шоу «Оно же Show.», яке, майже ідеально, копіює українське шоу «незручних» запитань - «Дурнєв +1». 3’явилась думка про те, що  наші та  молдавани просто взяли цю ідею десь на Заході. Дуже вже помітна подібність підходів: пересічна зовнішність та нав'язлива поведінка ведучих.

 Я розумію, що це - мейнстрім і на розвивальний компонент тут акцент не роблять, а все - тільки заради розваги. Але, невже у нас в Україні мало своїх розумних людей і гарних ідей? Невже мало розумних людей в Молдові? Чому всі, головно, один у одного копіюють?

Новий рівень літературного процесу в Запоріжжі

Те, що відбулося за останній рік - неймовірний прорив, якісний стрибок у розвитку незалежного літературного процесу Запоріжжя. Я висвітлював більшість більш-менш цікавих і різних за  концепціями заходів міста Запоріжжя. Тенденція така,що «офіційний» літературний процес, як тривав так і триває, головним чином, у межах заходів Спілки  письменників України й маловідомих літературних об’єднань «старої школи», незалежний жеж, раніше представлений, головно, слем рухом і незначно, альтернативними творчими об'єднаннями сильно змінився.

Тепер можна сміливо затверджувати про занепад слем руху й уливання його  найяскравіших представників у події, які влаштовують нові альтернативні творчі об'єднання. З нових альтернативних творчих об'єднань варто виокремити такі: «Своєрідне Коло», «Нелітературні зустрічі», «Цинамон», «Літ П». Якщо раніше альтернативні творчі об'єднання проводили, головно, оупен-ейри або ж брали участь у фестивалях, то сьогодні закріпившись у кав’ярнях міста вони почали функціонувати набагато ефективніше, ніж раніше в місті заклекотіло літературне життя. Саме завдяки цим об'єднанням дебютує дуже багато  літераторів і музикантів-початківців.

Подібно до США і Європейських країн, жива, нова література, стає інтелектуально-розважальною, з тією лише відмінністю, що, наприклад у США в кав’ярнях і клубах улаштувався слем рух у нас - нові альтернативні творчі об'єднання, що пропонують публіці в більшою або меншою мерою смачний коктейль із музичної й літературної творчості.

Однак, всеж відзначу, що незважаючи на прогресивний характер й активність низки нових альтернативних творчих об'єднань, їхній лідер у Запоріжжі - Літклуб 99, як стояв, так і стоїть окремішно, будучи, поза сумнівами, абсолютним лідером. Адже Літклуб 99 уже давно вийшов і міцно стоїть на республіканській літературній арені, чого новачкам, ще треба досягти...

Декілька слів...

Нарешті затяжний й, доволі малоприємний, період перевантажень і мікроблогінгу, схоже, добіг кінця. Нарешті я можу написати у свої основні блоги. Хоча, взагалі-то, писати й нема про що. Більшість подій, що відбуваються у Запоріжжя - нудні й не варті огляду. Життя ж - досить рутинне, звичайно, не без маленьких радощів, але писати про них по блогах, якось - зайве... Так що, от, власне й нема про що писати, хоча, вчора виступив на поетично-музичному вечорі «Замітки на полях 2», але про цю подію - в іншому пості.

П'ятниця, 10 серпня: Василь Пузанов (Cothurnatus) + БУККРОСИНҐ

Увечорі 10.08.2012 відбувся мій сольний, годинний виступ з авторською поезією й прозою та презентацією буккросинґу від ТО «Цинамон». Захід проходив у чудовій лаунжевій кав’яоні - «Крем». На заході було біля 30-ти людей, але ніхто не пішов раніше завершення й усі залишилися задоволені. Почався мій сольний виступ традиційним цинамонівским вітання й презентацією буккросинґу в Запоріжжі від Жені Кондратенко. Потім, я «відпрацював» годинну програму з невеличким антрактом і закрив вечір усе той жеж Женя Кондратенко, якого я попрохав почитати трошки своєї творчості, щоб, якось «розрідити» надмір моїх праць у цей вечір.

Про хіпстерів

Хіпстери - у США 1940-х років шанувальники джазу, особливо бібопа, що набув популярності на початку 1940-х. Хіпстер переймав спосіб життя джазового музики: одяг, сленг, уживання марихуани й інших наркотиків, іронічне ставлення до життя, саркастичне гумор, добровільна бідність й послаблені норми сексуального життя. Назва утворилася від колоджазового слівця «hip» (раніше «hep»), що значило «той, хто в темі». Хіпстер - у наш час звичайно вживається в сенсі «забезпечена міська молодь, що цікавиться елітарною закордонною культурою й мистецтвом, модою, альтернативною музикою й інді-роком, артхаусним кіно, сучасною літературою тощо». Більшість сучасних хіпстерів, на жаль, мажори й фальшиві інтелектуали. Їхнє захоплення чимось, зазвичай, не більше, ніж мейнстрим у їх тусовці, данина поточній моді субкультури хіпстерів. Хоча, якщо хіпстер «справжній» - те це, дійсно вражаюча особистість. «Справжні» й адекватні хіпстери, переважно - англісти або Indie музики, вони просто так живуть, їм дійсно подобається тематичний спектр субкультури, субкультурний дрескод, субкультурний спосіб життя. Більшість не люблять хіпстерів у принципі. Але я думаю, справа не в субкультурі, а в тім, що й готик хвиля й эмо хвиля й хіп хвиля - всі надто позерські й у всіх трьох випадках, реально, просто "за лісом дров не видно". Санкт-Петербургський блогер corpuscula пише: «Хіпстеры протистоять культурному мейнстріму, не маючи при цьому жодної чіткої життєвій позиції або ідеології, а орієнтуючись тільки на смак і відчуття - це круто й це ні. Оскільки поняття "крутості" украй розмите, то визначити в цілому коло їхніх вподобань важко, а можна тільки перелічити об'єкти, які на даний момент є крутими. Якщо в хіпі або панків, приміром, можна описувати з погляду проголошуваної ними ідеї, а можна обійтися простим описом "волохаті" або "у шпильках і з ірокезом", то для хіпстерів перше неможливо, тому на питання, хто такі хіпстери, частіше за все відповідають "ну це такі, у скіні, з айподом, вони ще в Солянку ходять". Справа ще ускладнюється тим, що хіпстери не створюють жодного свого культурного продукту, а тільки споживають, вибираючи із загального потоку те, що підходить під визначення "круто" і випадає зі сфери інтересів більшості. Напевно серед ваших знайомих була людина, що з'являвся з випнутими очами, трясучи яким-небудь новим записом, - "Це крута музика, її взагалі ніхто не слухає крім мене!". Це імітація контркультури, у принципі цілком безпечна.» Я із цим твердженням згодний лише частково, тому що, об'єктивно, хіпстери дуже тісно пов'язані з англомовною музичною культурою й саме англомовним (найчастіше, британським) кінематографом. Тобто, певна подоба світогляду, все ж - має місце. Хіпстерська музика – все ж, до певної мери, оригінальна, це - переосмислення британської Indie музики, Britpop і британського pop rock шанувальниками з інших країн. Те, що хіпстерство не мейнстрім - це факт. Просто зараз іде хвиля хіпстерства, попсовому мейнстріму подобається хіпстерство, це визначає, доволі загальновжитковий, вид цієї субкультури на поточний момент...

Читання. Типи читачів.

Є злочин тяжчий, за спалювання книг. Наприклад - не читати їх. Рей Бредбері. Ніколи не припиняв дивуватися багатьом спадковим інтелігентам у яких ще діди й прадіди починали збирати бібліотеку, а вони нічого не читають. Не цікавляться ані наукою, ані художньою літературою, всі ці полиці з рідкими й часто-густо, ретельно відібраними, чудовими, книгами - виконують функцію додаткових декоративних меблів. Ще одного величезного пилозбірника. Причому, у цих людей зазвичай читають і батьки й бабусі з дідусями. А їм - не цікаво. Їм: погуляти, вконтактах посидіти, у комп'ютерні ігри погратись... Дивно, чому ці люди не цінують свій інтелектуальний розвиток? Може в них просто, свого роду, манія величі й вони думають, що осягли й знають все? На практиці вони, зазвичай, таки знають все, але вкрай поверхово... Втім, є й інший тип сучасних людей. У них бібліотеки - убогі, але зачитані до дір. Рівень володіння цією нехай і доволі невеликою інформацією такий, що людина може майже зі сто відсотковою точністю назвати не тільки книгу, але й сторінку, де згадується те або інше. Деякі представники такого фундаментального читання здатні вивчати великі книги на пам'ять, коли зустрічаєш таку людину, вона, мимоволі, викликає повагу. Що ж до мене, то я представник третього типу читачів. Читати мені цікаво і я розумію, як це важливо для саморозвитку й кар'єри, однак, далеко не завжди маю вдосталь часу на звичайне, не цільове, читання. От і виходить, що бібліотека в мене більш-менш, але от відсоток прочитаного й осмисленого з неї не такий уже й високий. Кривдно. Але, нічого, буду виправлятися.

Друга світова війна й Запоріжжя

22 червня 1941 року відразу після початку Великої Вітчизняної війни кілька десятків тисяч запорожців пішли на фронт добровольцями. 17 серпня 1941 року нацисти підступили до міста Запоріжжя, досить стійкий захист міста, тривав десь зо два місяці, аж до 4 жовтня. 18 серпня 1941 року німці, з метою найшвидшого узяття Дніпрогесу й греблі, якою й хотіли ввірватися до міста, улаштували прорив танками й моторизованими військами. Ворог прорвав радянську оборону на невеличкій ділянці фронту на Захід від Запоріжжя, мостом через «старий Дніпро» ворожим військам пощастило пробитися на Хортицю й підійти до Дніпрогесу. Захисники міста перемкнули гідроелектростанцію в режим самоспалення, і відійшли на лівий берег. Заразом підірвали залізничний міст-переїзд новим руслом Дніпра й фрагментарно - греблю. Потужний водоспад накрив певну кількість переправ нацистів, потопив кілька підрозділів ворога. Запоріжжя брали не якістю, а кількістю. Захисники крім активної оборони евакуювали підприємства міста - на схід країни виїхали 22 заводи загальносоюзного значення й близько 30 дрібніших підприємств. Крім того передислокували й навчальні заклади. 4 жовтня 1941 року майже відразу після виселення цінних робітників і технічної інтелігенції в Запоріжжя вдерлися війська нацистської Німеччини. У перші ж дні окупації запанував «новий порядок», уже відомий своїми: насильством, грабіжництвом, винищуванням населення. За два з невеликим роки окупації загинуло понад 44 тисячі людей. Однак, нацистам так і не вдалося реанімувати бодай якісь місцеві виробництва, партизанські диверсії не припинялися й були досить ефективними. Осінніми днями 1943 року радянські війська, нарешті, повернулися до Запоріжжя. У період з 23 по 25 вересня між Дніпропетровськом і Запоріжжям стартувало великомасштабне форсування Дніпра. Чотири дні запеклих боїв мали результат - від ворога була повністю звільнена лівобережна частина Запоріжжя, на жаль до цього моменту навіть житловий фонд був зруйнований на 90%, що вже казати про підприємства. Просто після зачищення, у місті відразу були розгорнуті відбудовні роботи. Ворожі ж війська - закріпились на правобережжі й обстрілювали, відбиту в них, частина міста. 14 жовтня 1943 року війська Р.Я.Маліновського максимально звільнили все Запоріжжя. Втім, лише до 30-го грудня нацисти відступили від міста остаточно.