Друга світова війна й Запоріжжя

22 червня 1941 року відразу після початку Великої Вітчизняної війни кілька десятків тисяч запорожців пішли на фронт добровольцями. 17 серпня 1941 року нацисти підступили до міста Запоріжжя, досить стійкий захист міста, тривав десь зо два місяці, аж до 4 жовтня. 18 серпня 1941 року німці, з метою найшвидшого узяття Дніпрогесу й греблі, якою й хотіли ввірватися до міста, улаштували прорив танками й моторизованими військами. Ворог прорвав радянську оборону на невеличкій ділянці фронту на Захід від Запоріжжя, мостом через «старий Дніпро» ворожим військам пощастило пробитися на Хортицю й підійти до Дніпрогесу. Захисники міста перемкнули гідроелектростанцію в режим самоспалення, і відійшли на лівий берег. Заразом підірвали залізничний міст-переїзд новим руслом Дніпра й фрагментарно - греблю. Потужний водоспад накрив певну кількість переправ нацистів, потопив кілька підрозділів ворога. Запоріжжя брали не якістю, а кількістю. Захисники крім активної оборони евакуювали підприємства міста - на схід країни виїхали 22 заводи загальносоюзного значення й близько 30 дрібніших підприємств. Крім того передислокували й навчальні заклади. 4 жовтня 1941 року майже відразу після виселення цінних робітників і технічної інтелігенції в Запоріжжя вдерлися війська нацистської Німеччини. У перші ж дні окупації запанував «новий порядок», уже відомий своїми: насильством, грабіжництвом, винищуванням населення. За два з невеликим роки окупації загинуло понад 44 тисячі людей. Однак, нацистам так і не вдалося реанімувати бодай якісь місцеві виробництва, партизанські диверсії не припинялися й були досить ефективними. Осінніми днями 1943 року радянські війська, нарешті, повернулися до Запоріжжя. У період з 23 по 25 вересня між Дніпропетровськом і Запоріжжям стартувало великомасштабне форсування Дніпра. Чотири дні запеклих боїв мали результат - від ворога була повністю звільнена лівобережна частина Запоріжжя, на жаль до цього моменту навіть житловий фонд був зруйнований на 90%, що вже казати про підприємства. Просто після зачищення, у місті відразу були розгорнуті відбудовні роботи. Ворожі ж війська - закріпились на правобережжі й обстрілювали, відбиту в них, частина міста. 14 жовтня 1943 року війська Р.Я.Маліновського максимально звільнили все Запоріжжя. Втім, лише до 30-го грудня нацисти відступили від міста остаточно.

Запоріжжя - місто, породжене Дніпрогесом.

В 1920 році в плані ГОЭРЛО було зазначено наступне: «...для обслуговування Придніпровського району, Криворізького району й північної частини Таврійської губернії запропоновано спорудити потужну гідроелектричну станцію в місті Олександрівську». Оптимальний проект будівництва Дніпровської гідроелектростанції розробив академік І.Г. Алєксандров. Уже в 1921 р. влада почала здійснення масштабного задуму, невелике повітове місто - Олександрівськ ( що виросло у свій час із фортеці Дніпровської лінії, побудованої за наказом російської імперської влади) було перейменовано на Запоріжжя - «те , що лежить за порогами». Ця назва - нагадування, що до будівництва в 1932 р. Дніпрогесівської греблі, ріка незручно перетинала скелястий південний край Українського щита, що закінчується порогами, що значно ускладнювали судноплавство, сьогодні деякі пороги - затоплені цілком. До слова, російська варіація назви - «Запорожьє», як топонім, ще кілька разів зустрічається на території сучасної Росії. Запоріжжя масово будують на початку 30-х років ХХ століття за єдиному генпланом: саме тому місто й просторе й зелене. План ГОЕРЛО передбачав не тільки, виключно будівництво електростанцій, але й спорудження інших промислових підприємств, а також сучасної, на той час, соціальної інфраструктури. Буквально виросли містоутворюючі підприємства: алюмінієвий комбінат (ЗАЛК), завод інструментальних сталей (сьогодні «Дніпроспецсталь»), «Запоріжсталь», коксохім, завод феросплавів, вогнетривкий завод. В 1939 році місто Запоріжжя стало обласним центром, на цей момент населення міста вже складалося з, по факту, народів усіх радянських республік, що осіли в місті. Приїжджі - були, головно, людьми, які відгукнулися на заклик брати участь у загальносоюзних будівництвах, що відбувалися тут. На міжнародних виставках у Парижі (1938) і Нью-Йорку (1939) саме Запоріжжя представило нові радянські міста. Втім, нехай і незначна, але яскрава, насамперед - архітектурна, історична спадщина Олександрівська збереглося в Запоріжжі й донині.

ФК «Металург» (З) знову в Прем'єр Лізі!

Не дивлячись на багатотонний песимізм багатьох запорожців і навіть деяких уболівальників запорізького Металурга, клуб відіграв цей сезон Першої Ліги Чемпіонату України з футболу на тверду оцінку - відмінно. Навіть за словами декількох тренерів команд-суперниць - команда Металург - рівня Прем'єр Ліги, загалом, без зайвої скромності скажемо, що так і було, навіть коли вона вилетіла в Першу Лігу й так воно й залишилося в цьому сезоні (величезне дякую менеджменту й тренерам, які не дали команді «розклеїтися», після прикрого зниження в класі). Що ж найбільше запам'яталося в цьому сезоні у вкрай не респектабельної, на перший погляд, Першій Лізі? У першу чергу - сильна й рівна гра. Так атак наш клуб, що традиційно грає від оборони й на контр-атаках, організовував зовсім небагато, але ці атаки були максимально якісними, відмінно працювали також захисники й голкіпер. Всі нарікання про те, що клуб, мовляв, втратив багато пунктів через не зіграність або молодість команди - дурниця. Не варто забувати, що футбол - гра складна й мало передбачувана, командна й результат найчастіше залежить не від конкретного гравця або гравців, а від команди, у цілому й інших факторів. Втрати пунктів - природні й неминучі. Молодь же показала себе просто чудово. Та й «стара гвардія» представлена - Олексієм Бєліком - теж добре зіграла.

Я чесно й з величезним задоволенням віддивився всі Інтернет-трансляції виступів нашого рідного. Хочу зауважити, що вперше за багато років я дійсно побачив чіпкий і самовідданий футбол, футбол справжніх бійців і чемпіонів. Приємно, що футболісти, крім своїх особистих кар'єрних амбіцій, розуміють, що вони захищають честь великого й потужного індустріального центру, працюють на престиж Запоріжжя куди більше, ніж будь-які представники місцевої влади. Окремо хочеться підкреслити те, що нарешті в запорізькому футболі з'явилися ефективні й результативні легіонери... Безумовно, успіх футбольного клубу «Металург» Запоріжжя можна розхвалювати ще довго, адже, друге місце в Першій Лізі - результат гідний. Від усього серця поздоровляю улюблений клуб з перемогою й поверненням у Прем'єр Лігу Чемпіонату України. Ура!

Перемивання кісточок екстравагантних випускниць, як символ остаточної дегенерації сучасної журналістики в СНД.

У той час як світова преса пише про актуальні економічні й соціальні проблеми, наукові відкриття, гучні злочини. Вітчизняна журналістика й російськомовна журналістика СНД ще й ще раз доводить свою жовтороту незрілість. Цього разу «сенсаційною» темою стали відверті/дивні вбрання українських випускниць. Чому ця тема спричиняє такий ажіотаж, адекватній людині, а тим більше журналістові - зрозуміти, просто, неможливо. Напевно, подібні випадки легких і плоских провокацій були й раніше, але всі чомусь мовчали й не ліпили із цього теми дня. А тепер, раптом, у цьому знайшли щось унікальне. Безліч талановитих митців: влаштовують виставки, презентації, різного штибу зустрічі й жодного журналіста там немає. Спортсмени: виграють призи, здобувають звання, піднімають престиж України й у них беруть інтерв'ю, буквально, раз на сто років... Скажете, що все це не сенсаційно? А все й не може бути сенсаційним! Головне завдання журналіста - інформувати і якщо в нього це не виходить робити якісно й цікаво - те нехай працює в іншій сфері, а не шукає «сенсацій» на кшталт відвертих/дивних убрань українських випускниць... Є в Україні люди, що не вміють доречно одягатися й що? Що в цьому нового? Або зайвий раз Батьківщину знеславити хочеться? Дуже прикро, що українська журналістика нагадує дурну маленьку дівчинку, яка всім розповідає гидоту про матір й ще й сама сміється з цієї гидоти. На жаль, вітчизняна журналістика, та й журналістика в СНД - деградує семимильними кроками. Якщо в усім світі розподіл на елітарну й масову журналістику, є чітким, то в країнах СНД «жовтизна» уже давно добралася до національних каналів телебачення, що крім висновку, про виродження серйозної журналістики, дає передумови казати про виродження серйозного споживача масс-медійного інформаційного продукту.

Літ П “Чорна людина”

Рідко буває так,що вечір присвячений якомусь літератору або літературному образу збирає геть різних людей і при цьому всім цим людям - украй цікаво й весело. Творчий вечір Літ П “Чорна людина” одне із кращих подій перед закриттям бара «Погрєбок» став саме таким вечором... У форматі поезія/музика виступило більшість активних творчих молодей нашого міста. Як Ви вже зрозуміли з назви, вечір був присвячений великому російському поету Сергію Єсеніну і його поетичному образу «чорна людина». З декорацій цього разу була колоритна петля, стілець на місці виступаючого й оригінальні ліхтарики - банки, загорнені в задироколені сторінки старих книг... Мінімалістично, але атмосферно й цікаво. Поетична частина цієї творчої зустрічі вирізнялася тим, що на суд публіки були представлені кілька версій прочитання вірша «Чорна людина». Найбільше запам'яталися виступи Луїзи Морган (образ і прочитання в дусі традиції «Серебрянного століття») і Антона Чешира (образ і прочитання в дусі Єсеніна, як його розуміють сучасники). Також виступили всі заявлені в афіші поети, не дивно, що в цей вечір особливою популярністю користувалися вірші з легким присамоком бешкетництва й вульгарності, також, філолофсько-ліричні речі... У плані музики теж був певний і досить сильний «розкид». Зі сцени звучали, як навпівакустичний гумор, так й авторська пісня й, відверто рокові композиції... Музика в цей вечір, втім, як і нетематична поезія була - на будь-який смак. Не дивно, що навіть не дивлячись на, часом уже надто бурхливі захвати. Загальна атмосфера заходу була приємною, дружньою й радісною, як і личить будь-якому нормальному творчому вечору. Почавшись філософією й самокопанням цей захід закінчився нестримними веселощами. P.S. Так, після тривалої перерви, я повернувся до активного блогінгу, чекайте цікавих оновлень найближчим часом...

Передвесняне культурне Запоріжжя

Напередодні повнокровної весни культурне життя Запоріжжя дещо сповільнилося, напевно, щоб «рванути» з новою силою. Крім усіляких, доволі регулярних і нудних подій у нашому місті, періодично, відбуваються, досить цікаві виставки картин і нетривіальними подіями радує літературна частина богеми.

Хоча, місцева преса, на жаль, категорично не хоче на все це зважати, воліючи писати й мовити про: аварії маршрутних таксі, віднесених на кризі рибалках, труднощах ведення домашнього господарства й інших, неймовірно глибоких, істинно філософських, унікальних й інтелектуальних речах...

А дарма. Дуже приємно наголосити на тому факті, що в Запоріжжі з'являється все більше й більше справжніх літературних товариств. Напевне, через відсутність організованого літературного менеджменту, вирішення труднощів з рекламою й PR концептуальних літераторів стали вирішувати шляхом самоорганізації, що загалом - правильно й заслуговує на хвалу. Останнім часом був на кількох вечорах поезії - відзвітуюся найближчим часом, тому що солідно завантажений по роботі.

Літ П. Вступ.

Слово «самодіяльність» завжди лунає претензійно, несерйозно, великою мірою іронічно. Однак, практика доводить, що далеко не все, що робиться своїми руками й силами - настільки кепсько й не фахово. Багато чого залежить, мабуть, від, власне, цих рук, від їх вміння й працьовитості, старанності.

Літературне підвіконня, як, свого роду, відкрите літературне товариство існує вже досить давно, але одна справа - закриті заходи у форматі «тільки для своїх», а інше - відкрите дійство на яке можуть потрапити зовсім чужі люди й, навіть, замайнути преса.

Саме такий, відкритий, захід і було влаштовано зусиллями активу літературного підвіконня. Будь-який вихід на справжню сцену - це, завжди, досягнення й, навіть, малі сцени - це геть інший рівень подачі й якості матеріалу, зовсім інші, вищі вимоги до тих, хто виступає. Тобто, було надзвичайно важливо не помилитися в людях, «зробити ставку» на тих, хто дійсно здатний виправдати довіру й, у людях, все-таки не помилилися. Багато хто не тільки охоче став готуватися до виступу, а ще й звпросив до виступу своїх творчих друзів: літераторів і музикантів, зробивши програму вечора ще насиченішою.

На цьому виступі був надцікавий список учасників: у ньому не було «середнячків», були винятково люди, які давно й добре себе показали й дебютанти. І, як не дивно, якщо й можна було мати до когось претензії, ніяк не до дебютантів.

Це «маститі» з апломбом і патетикою, без належного оголошення,натякаючи на неосвіченість зали, читали публіці класику російської літератури; були, геть не сценічно, одягнені; читали зі свого репертуару, те - чому в обід - сто років; дозволяли собі скандалити й вимагати перестановки «їх величностей» на більше ранні місця в програмі.

«Молодь» не була настільки «великою», але й не була отетерілою й переляканою, вона мала на сцені природній вигляд, була невимушеною, світлою й приємною. Нехай тексти багатьох дебютантів точно не дотягали до рівня «знаних», але в подачі дебютанти, цього разу, однозначно дали набагато більше.

Якщо казати в цілому - жодного відверто провального виступу не було - і, цей факт, незаперечна перемога організаторів. Також, варто згадати, що програма, навіть незважаючи на всі зміни, залишилася збалансованою й публіці не було нудно.

Відмінно спрацювали й музики. Будучи, певною мірою розважальним окремішним явищем, виконавці були досить цікаві й оригінальні, щоб вибороти увагу зали, всі без винятку якісно віпрацювали свої програми. Наявність кількох бісів, більш ніж для одного артиста — дуже промовиста.

Складно зрозуміти, що намагалися відбити ретро декораціями на сцені дизайнери заходу, але все вийшло дуже мило й по-домашньому, тепло й затишно, натхненно. Дбрим був і контингент відвідувачів, більше півсотні дійсно зацікавлених сучасною літературою людей - це дещо неочікувано й втішно. Навіть, здебільшого, традиційно зарано зникаючі й дужу провільно оприлюднюючі знімки фотографи, навряд чи змогли зіпсувати приємне враження від вечора живих й актуальних літератури й музики нашого міста.