Блюз чотирьох стін.

Блюз чотирьох стін - такий стан, коли ніяк не можеш вибратися із квартири, і, це вже до того набридає, що починається якась непояснювана туга, легка, але впевнена, як блюз. Ця туга поступово й убиває в тобі все бажання працювати, спокушає розслабитися відпочити. Тільки від такого «відпочинку» працювати краще не починаєш, а навіть навпаки це - деморалізує. Блюз чотирьох стін нав'язливий, але головне - не здаватися йому.

Перешкоди й складнощі.

Перешкоди й складнощі були й будуть завжди. Скиглити про те, що вони існують - даремно. Потрібно чітко бачити мету, високу мету і йти до неї долаючи всі перешкоди й складності. Власне факт боротьби за щось - це вже величезний крок на шляху до досягнення мети. Якщо ж ця боротьба осмислена й безкомпромісна, самовіддана - успіх обов'язково буде. Талант і працьовитість - ось батьки справжнього успіху.

Знову працюю після перерви.

Довго нічого не писав до блогів. Це - погано, звичайно, але життя було настільки насиченим, що реально ніколи було. Ось, нарешті викроїв трохи часу на блогінг. З 20 січня відбулося багато чого цікавого і захоплюючого й навіть незабутнього: відбулися зміни в особистому житті, з'їздив на конференцію в Донецьк, написав кілька нових текстів.

Як людина культурна і вихована про особисте писати не буду (воно на те й особисте, щоб не кричати про це на кожному кроці.)

Конференція в Донецьку (ДонНУ) минула відмінно. Високий науковий рівень, доброзичлива й робоча атмосфера, дбайливе ставлення до гостей, раціональний хронометраж виступів, - все це залишило дуже приємне враження. Про саме місто варто сказати, що воно занадто стереотипізоване у нашій свідомості, гопників у ньому не більше ніж у, скажімо, Запоріжжі або Дніпропетровську, зовні місто нагадує рідне Запоріжжя: те ж комбінування комунальних і приватних будинків, майже така ж інфраструктура. На другу добу мені вже здавалося, що я просто десь у Запоріжжі, куди ще до того не заїздив. Загалом, уперше так, але в гостях був майже як удома. З місцевих визначних пам'яток найбільше запам'ятався Парк кованих фігур ( або Алея майстрів).


Написав кілька нових текстів. Частина з них занадто особисті, для опублікування, інша частина - скоріше замальовки й заготовки, чим щось готове. Загалом наразі люблю, працюю й здраствую ! Чого й Вам бажаю, любі читачі мого блогу.

РПЦ запропонувала запровадити "дрескод"???

„РПЦ запропонувала запровадити дрескод“ уже кілька днів така новина розбурхує Рунет. Чомусь я навіть і не сумнівався, що таке формулювання - усього лише результат «зіпсованого телефону». Насправді йшлося про особисту світоглядну позицію Протоієрея Всєволода Чапліна. Протоієрей Всєволод Чаплін сказав наступне: «Розпустна зовнішність і поведінка - прямий шлях до нещастя». А потім, пояснив свою позицію на чітких прикладах такої розбещенності.

Переважна більшість блогерів, раптом вирішила, що якщо людина - представник церкви, то в неї й власної думки бути не може. А ось і ні, підтвердження тому, що це тільки приватна думка однієї особи знаходимо в коментарі керівника прес-служби Московського Патріарха Владіміра Вігілянского для видання «Російська Газета»: «Ну, звичайно, це його особиста позиція. Але її поділяють дуже багато священнослужителів».

Тепер, переходячи від затяжної преамбули яка розвінчує підстави світської істерії, напишу, як я розумію двоїсту природу цього питання. Не викликає сумнівів, що церква завжди бореться проти спокус, у тому числі й спокуси зухвалим зовнішнім виглядом, а от у позацерковній сфері розхожий постулат «у нас демократія - як хочу - так й одягаюся», здається більше проявом безпринципності й анархізму, ніж свободи самовираження. Розвинена демократія відрізняється від анархії, головним чином відповідальністю, тому якщо людина демократ, вона завжди повинна пам'ятати, що воля розмахувати руками закінчується там, де починається воля чужого носа. Тобто якщо Ваш зовнішній вигляд когось кривдить, то Ви - однозначно не маєте рації. З іншого боку крокування строєм в однаковій формі - теж мало схоже на демократизм. Висновок простий: дрескод корисний і потрібний, але не скрізь і не завжди.

"ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ".

Сьогодні було оголошення переможців запорізького обласного конкурсу поезії й фотографії "ЧЕРВОНІ КРАПЛІ ГЛОДУ". Автор цього посту переміг у номінації «За експресивність» із цим віршем:

Ти плутаєш...

Ти плутаєш шипшину й глід:
Червоні краплі скрізь тобі ті самі...
Ти - жертва дальтонічної печалі,
Полону фавнів та ірид,

Які не хочуть жодних яв на зовні,
Не в рівнодення, ні коли в повні
Велике око місяця стоїть.

Ховаються в гущавині лісів
Правічних міфів, засторог і віри,
Говорять пафосно верлібром
У мареві пророчих снів...

І ти, завжди клянеш собі за ті,
Що в мрії, ані ручки, ані пензля.
Не глини ні того, на чім зіграть.

Це диво - незабаром знову щезне,
Розвіються симфорнії заклять.
І ранок знов заскочити раптом,
Проллється світлом у вікно,

Реальність знов закриє грати
І стані, власне, усе одне.
Що плутаєш шипшину й глід:
Червоні краплі скрізь тобі ті самі...
Що жертва дальтонічної печалі,
Полону фавнів та ірід...

(с) Василь Пузанов (Cothurnatus)., 2010

Життя в 100 слів.

Знайшов літературне втілення композиції the_maaaigs - values. Нагадаю текст цієї пісні: «Квартира, машина, дружина, рахунок у банку. А що? Так усі живуть». Літературний варіант цієї ідеї, належить перу Ігоря Агліцкого:

(переклад з російської)
Колиска. Пелюшки. Плач.
Слово. Крок. Застуда. Лікар.
Біганина. Іграшки. Брат.
Двір. Гойдалка. Дитячий садок.
Школа. Двійка. Трійка. П'ять.
М'яч. Підніжка. Гіпс. Ліжко.
Бійка. Кров. Розбитий ніс.
Двір. Друзі. Тусівка. Форс.
Інститут. Весна. Кущі.
Літо. Сесія. Хвости.
Пиво. Горілка. Джин із льодом.
Кава. Сесія. Диплом.
Романтизм. Любов. Зірка.
Руки. Губи. Ніч без сну.
Весілля. Теща. Тесть. Капкан.
Сварка. Клуб. Друзі. Склянка.
Будинок. Робота. Будинок. Родина.
Сонце. Літо. Сніг. Зима.
Син. Пелюшки. Колиска.
Стрес. Коханка. Постіль.
Бізнес. Гроші. План. Аврал.
Телевізор. Серіал.
Дача. Вишні. Кабачки.
Сивина. Мігрень. Окуляри.
Онук. Пелюшки. Колиска.
Стрес. Тиск. Постіль.
Серце. Нирки. Кістки. Лікар.
Промови. Труна. Прощання. Плач.

(с) Ігорь Агліцкій., 2001.

Василь Семенович Стус

Василь Семенович Стус (6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області - 4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино, Пермської області)

Василь Стус був одним із найяскравіших представників руху шістидесятників на україні. Цей літератор, перекладач, прозахисник боровся проти тоталітарної системи й у решті решт був заморений нею, але справа його життя вижила й перемогла.

Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України. Проте поступово домінуючими в творах поета стали песимістичні настрої, зневіра, породжені «соціалістичною» дійсністю. Після смерті поета в Україні видано збірки «Поезії» (1990), «Вікна в позапростір» (1992), «Золотокоса красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Феномен доби», написано у 1970-1971 рр. (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994—95; ред. Д. Стус і М. Коцюбинська) та спогади «Не відлюбив свою тривогу ранню…». Державна премія ім. Т. Шевченка 1993 (посмертно).

За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін»), «Іду за край» (2006, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Київ) та інші. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»). У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету. Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури. Засновано премію імені Василя Стуса.

Вагомий внесок в українську літературу зробив Василь Стус і на терені перекладу. Варто згадати його блискучі переклади з Ґете й Рільке (Сонети до Орфея, Дунайські елегії). З німецької Стус також переклав вірші Пауля Целана, Альберта Еренштайна, Еріха Кестнера, Ганса Маґнуса Енценсберґера; з англійської - поезії Кіплінга; з італійської - Джузеппе Унґаретті, з іспанської - твори Федеріко Гарсіа Лорки, з французької - Гі де Мопассана, Артюра Рембо, Рене Шара. Перекладав також зі слов'янських мов.

26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.