Із нотатником - краще!

Раніше я робив мої нотатки в блог, переважно відразу із клавіатури, тепер я пишу нотатки в блокноті, а потім - друкую їх. Це дало мені змогу зрозуміти наскільки по-різному я почуваюся вдома й деінде... Це дало мені можливість ловити більше неповторних моментів...

Знову й знову...

Коли довго не змінюються оточення й обстановка створюється таке враження дежавю, ефект «день бабака». Трошки Gothic Rock з ранку. Потім за комп'ютер, потім прогуляєшся й знову до «залізного друга» й так весь день, бо ж твої справи ніхто за тебе не зробить... І все повторюється знову й знову...

День свободи друку.

Третього травня святкують день свободи друку. А що, власне, святкувати? Служіння журналістів і видавців інтересам великого капіталу? Перемогу потворного й дегенеративного формату над справжньою журналістикою й мистецтвом слова? Успіх перекручування дійсності продажними ЗМІ? День свободи друку, особисто для мене - свято сумне...

Учорашня нічна нотатка.

На годиннику 2:26. У голові якась упокорена втома, по телевізору – якась дурня. Мої домашні улюбленці сплять, як мертві. Я витріщаюся в комп'ютер і чекаю на незрозуміло що... Може, чекаю на світанок? Або просто чекаю на той момент, коли я «вирубаюся»? Хто знає?!

Конфлікт бажання й обов’язку знову зачепив мене

Конфлікт бажання й обов’язку знову зачепив мене. Розум підказує, що перемогти повинен обов’язок , душа - бажання. Цей внутрішній конфлікт мучить мене, але він - неминучий. На жаль - неминучий... Як не крути, але, або корисно, або приємно. Тільки одне із двох. Знову лише одне із двох... Завжди - одне із двох...

Абандон замість тихого вечірнього променаду.

Зустрів було, одного свого друга, який як я прагнув урізноманітити сірі робочі й навчальні будні. Пішли прогулятися по місцях « бойової слави» і зайшли на занедбаний цементний завод, той що під Палацом піонерів. Десь з годину повешталися по залізобетонних конструкціях різного формату й розміру, мали щастя бачити сліди перебування представників різних субкультур у цих пенатах безхатченків. Жалів, із приводу обміну млосного вечірнього променаду на невеликий абандон похід не мали.

Кладовище на Хортиці.

Коли часто їздив на Верхню Хортицю через греблю - кілька разів бачив кладовище на острові Хортиця, на пагорбі, прямо біля берега Дніпра. Ось, сьогодні заглянув на Січ і прямо поруч із нею, трохи нижче, відвідав це кладовище.


Взагалі – просте кладовище радянської епохи (поховання, переважно, починаючи з 1967 року), однак, цікавими були розташування,


кілька занедбаних могил й атмосфера. Вона була - спокійною й філософською, та віяла вічністю навіть через весну й спів птахів.