Завжди вважав довгі і смачні теревені на тему того, що якась музика може «чіпляти»
тільки того, що ця музика - музика юності – цілковитою маячнею. Але ж ні ,
після того, як і я вже зрілий, я дійсно відчуваю, що це так. Раптово зловив
себе на думці, я вкрай ностальгічно сприймаю музику американського гурту Лімп
Бізкіт, здавалося б, я ніколи не був їхнім запеклим фанатом, але ж, факт. До
того ж, ця ностальгія - напрочуд цікава, вона не про якихось людей чи явища, а,
мабуть, власне про себе колишнього і неповторній атмосфері того часу, зрозуміло,
що ані тодішнього себе, ані тодішнього часу вже не повернути. Ото такі маємо
пироги.
Взагалі, дуже дивно бути дорослим і серйозним, особливо, коли це не маска,
а факт і така поведінка стає для тебе настільки ж природньою, як і твій характер.
Та я все-таки вважаю, що все на краще і від життя завжди можна отримувати
задоволення. А зараз я ставлю собі Бізкітів: знову і знову віддаюся приємним
почуттям безпосередній причетності до історії цього світу ... Власне, як і ж,
до біса, приємні ці моменти музичної релаксації. Чудовий вечір для чудових
думок і відчуттів! Так би завжди!
Немає коментарів:
Дописати коментар